Діяльність на ринку страхування включає діяльність із страхування та діяльність з надання супровідних послуг на ринку страхування (діяльність з надання посередницьких та допоміжних послуг).

Діяльність із страхування включає:

1. пряме страхування за класами страхування, визначеними статтею 4 цього Закону;
2. перестрахування за класами страхування, визначеними статтею 4 цього Закону;
3. діяльність, пов’язану з управлінням активами страховика;
4. діяльність з реалізації страхових продуктів страховика відповідно до цього Закону;
5. іншу діяльність, пов’язану із здійсненням прямого страхування та/або перестрахування, визначену нормативно-правовими актами Регулятора.

Діяльність з надання посередницьких послуг на ринку страхування включає:

1. діяльність з реалізації страхових продуктів;
2. діяльність з реалізації перестрахових продуктів;
3. діяльність з надання інших посередницьких послуг, перелік яких визначається Регулятором.

Регулятор має право встановлювати вимоги до діяльності з надання окремих допоміжних послуг, зокрема до актуарної діяльності, діяльності щодо визначення розміру збитків, надання допомоги (асистуючих послуг), та вимоги до надавачів допоміжних послуг.

Виключним видом діяльності страховика є діяльність із страхування, включаючи діяльність з надання гарантій, та діяльність з надання супровідних послуг на ринку страхування.

Страховик також може здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб з урахуванням обмежень, встановлених Законом.

(ст. 3).

Запроваджується 23 класи страхування: 18 класів ризикового страхування та 5 класів страхування життя.

Класи страхування замінюють добровільні та обов’язкові види страхування. Порядок здійснення страхування за класами страхування визначається страховиком з урахування законодавства.

В окремих випадках законом може встановлюватись обов’язок мати договір страхування на певних умовах (аналог обов’язкового страхування).

Регулятор визначає перелік ризиків у межах класів страхування, характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, ризиків у межах класів страхування. Особливості здійснення діяльності із страхування та укладання договорів за класами страхування визначаються спеціальними законами з регулювання ринку страхування та нормативно-правовими актами Регулятора.

Особливий строк та порядок застосування – ліцензії страховиків, які діють станом на 01 січня 2024 року, продовжують діяти до їх переоформлення у ліцензії на здійснення діяльності із страхування. Переоформлення ліцензій здійснюється шляхом внесення НБУ до 01 липня 2024 року запису до Реєстру щодо класу (класів) страхування страховика.

До дня внесення запису до Реєстру страховики здійснюють діяльність із страхування відповідно до ліцензій, які діють станом на 01 січня 2024 року. З дня внесення запису до Реєстру ліцензії, які діяли станом на 01 січня 2024 року, анулюються, а страховики здійснюють діяльність страховика на підставі ліцензії на здійснення діяльності із страхування відповідно до класу (класів) страхування, інформація щодо яких міститься у Реєстрі.

Ліцензії страховиків, які діяли станом на 01 січня 2024 року, переоформлюються на класи страхування, які включаються до ліцензії на здійснення діяльності із страхування, що надає право укладати договори страхування та/або співстрахування, передавати ризики у перестрахування та приймати ризики у перестрахування за класами страхування, зазначеними у ліцензії, з урахуванням співвідношення в таблиці, що міститься в п. 18 Прикінцевих та перехідних положень.

(ст. 4).

Страховик, який отримав ліцензію на страхування виключно за класами страхування 1(страхування від нещасного випадку) та/або 2 (страхування на випадок хвороби), може отримати ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя і навпаки.

(ст. 11).

Не дозволяється використовувати для найменування страховика назву, яка повторює існуючу назву іншого страховика чи є подібною такою мірою, що може призвести до помилки у сприйнятті, або вводить в оману щодо діяльності, яку здійснює страховик. Регулятор має право відмовити у розгляді питання про видачу ліцензії або у зміні найменування страховика, який має ліцензію, у разі недотримання передбачених вимог до найменування страховика.

Застосовується до страховиків, створених після 01 січня 2024 року.

(ст. 9).

Ліцензія може бути видана на здійснення діяльності з:

1. прямого страхування життя за обраними класами страхування (ризиками в межах відповідного класу), з урахуванням особливостей, передбачених Законом;
2. прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, за обраними класами страхування (ризиками в межах відповідного класу), з урахуванням особливостей, передбачених Законом;
3. вхідного перестрахування за обраними класами страхування (ризиками в межах відповідного класу).

Ліцензія на здійснення діяльності з прямого страхування за обраними класами страхування (ризиками в межах відповідного класу) надає право здійснювати вхідне перестрахування за такими класами страхування (ризиками в межах відповідного класу), за умови що протягом календарного року сума валових премій за договорами вхідного перестрахування не перевищує 10 відсотків загальної суми валових страхових премій, але в будь-якому разі становить не більше 7 мільйонів гривень. (ст.11).

Розмежовується порядок видачі ліцензії та отримання права здійснювати страхування за новими класами.

Ліцензія видається тільки новоствореному страховику. Строк на розгляд та прийняття рішення 3 місяці, з можливістю продовження. Значно розширено перелік документів для отримання ліцензії.

Відмова у видачі ліцензії можлива не лише з «технічних» питань (формальна невідповідність вимогам), а і через оціночні судження[1].

Набуття або добровільна відмова від права здійснювати страхування за класами страхування здійснюється в рамках розширення або звуження ліцензії, відповідно. Строк на розгляд та прийняття рішення 1 місяць.

Закон не встановлює підстав для відмови у наданні погодження на розширення (звуження) обсягу ліцензії. Порядок розгляду заяви про розширення (звуження) обсягу ліцензії встановлюється Регулятором.

У визначених законом випадках Регулятор має право прийняти рішення про звуження обсягу ліцензії без подання відповідної заяви страховиком.

(ст. ст. 11–14).

[1] стратегія та/або план діяльності заявника не обґрунтовані та/або не реалістичні (зокрема, складені на підставі нереалістичних даних і включають припущення та прогнози, які неможливо підтвердити розрахунками), заявник не буде спроможний забезпечити мінімальний регулятивний капітал протягом строку, зазначеного у плані діяльності заявника

Право на здійснення діяльності з надання супровідних послуг надається відповідним особам виключно після їх авторизації у випадках, встановлених законом.

Вимоги до осіб, які надають супровідні послуги, порядок їх авторизації, особливості здійснення ними відповідної діяльності та порядок здійснення нагляду за ними встановлюються законом та/або нормативно-правовими актами Регулятора.

Страховик може здійснювати діяльність з надання посередницьких, послуг без додаткової авторизації, якщо така діяльність пов’язана зі страхуванням за класами страхування, на які такий страховик має ліцензію.

(ст. 16).

Встановлено нову вимогу щодо підтвердження джерел походження грошових коштів, якими формується статутний капітал. Вимоги до джерел походження грошових коштів, за рахунок яких формується та збільшується статутний капітал, та порядок їх перевірки встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.

Регулятор у встановленому ним порядку погоджує зміну розміру статутного капіталу страховика. Державна реєстрація зміни до статуту страховика може бути проведена лише після отримання згоди Регулятора на таку зміну.

(ст. 17).

Страховик зобов’язаний щорічно подавати Регулятору відомості про свою структуру власності, а також повідомляти Регулятора про всі зміни у своїй структурі власності у порядку, обсязі та строки, встановлені Регулятором. Страховик зобов’язаний оприлюднювати відомості про свою структуру власності та всі зміни до неї в обсязі та порядку, встановлені нормативно-правовими актами Регулятора. Відомості про структуру власності страховика оприлюднюються на сторінках офіційного інтернет-представництва Регулятора.

Страховик зобов’язаний призначити працівника, відповідального за контроль за виконанням вимог, щодо структури власності та набуття (зменшення) істотної участі у страховику. Правовий статус, повноваження, підзвітність та підпорядкування такого працівника, а також вимоги до нього визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.

Регулятор здійснює контроль за дотриманням вимог до структури власності.

Закон забороняє набуття або збільшення істотної участі без погодження, крім випадків встановлених Регулятором.

Регулятор наділяється повноваженням щодо:

1. заборони власнику істотної участі відчужувати акції страховика на строк до 6 місяців (у випадку «зупинки ліцензії»);
2. щодо заборони власнику істотної участі використовувати право голосу (у випадку невідповідності ділової репутації та/або фінансового/майнового стану власника істотної участі).

Законом також встановлюється порядок погодження набуття/збільшення істотної участі у страховику.

Строк на прийняття рішення за результатами розгляду документів 2 місяці.

Регулятор вправі заборонити набуття істотної участі не лише з «технічних» питань (формальна невідповідність вимогам), а і через оціночні судження[1].

При погодженні набуття істотної участі застосовується принцип «мовчазної згоди». Особа може реалізувати свій намір щодо набуття або збільшення істотної участі у страховику протягом 6 місяців з дня отримання погодження Регулятора. Строк може бути продовжено.

Закон встановлює наслідки порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у страховику, а саме:

1. правочин внаслідок якого відбувається набуття/збільшення істотної участі без погодження, є нікчемним; правочин, вчинений особою за наявності заборони Регулятора відчужувати акції (частки) страховика, що належать такій особі, та/або частку у статутному капіталі (пакет акцій) юридичної особи, через яку така особа володіє істотною участю у страховику, є нікчемним;
2. у разі якщо особа не звернулася до Регулятора за погодженням фактично набутої або збільшеної істотної участі у страховику у випадках та строки, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, або якщо Регулятор відмовив такій особі у погодженні набутої або збільшеної істотної участі у страховику, Регулятор має право тимчасово заборонити такому власнику істотної участі використання права голосу та/або вимагати відчуження відповідних акцій (часток) страховика.

(ст. ст. 18–20).

[1] набуття або збільшення особою істотної участі у страховику, за оцінкою Регулятора, може негативно вплинути на забезпечення належного управління страховиком; набуття або збільшення особою істотної участі у страховику, за оцінкою Регулятора, загрожуватиме інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика та/або суперечитиме антимонопольному законодавству України, та/або може призвести до погіршення фінансового стану страховика

Обов’язковою умовою діяльності страховика є планування своєї діяльності на три роки. Страховик зобов’язаний щорічно оновлювати план своєї діяльності та дотримуватись його. Вимоги до плану діяльності, порядку його подання та внесення змін до нього (оновлення) встановлюються Регулятором.

Особливий строк – до 01 липня 2024 року страховики зобов’язані подати до НБУ плани діяльності на наступні три роки, складені відповідно до вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, або протягом шести місяців з дня набрання чинності нормативно-правовими актами Регулятора, якими встановлені такі вимоги, – у разі прийняття таких нормативно-правових актів Регулятора після 01 січня 2024 року.

(ст. 21).

Закон визначає додаткові питання, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів страховика, в тому числі:

1. затвердження положення (політики) про винагороду голови та членів ради страховика, вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора;
2. затвердження звіту про винагороду членів ради страховика, вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора;
3. розгляд висновків зовнішнього аудиту та затвердження заходів за результатами його розгляду;
4. затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління страховика.

Встановлено повноваження Регулятора вимагати скликання позачергового засідання загальних зборів.

Рішення загальних зборів не має юридичної сили у разі його прийняття з використанням права голосу належних або контрольованих акцій акціонерів (часток учасників), яким Регулятор у порядку та випадках, визначених цим Законом, заборонив користуватися правом голосу належних або контрольованих акцій (часток).

(ст. 24).

Кількісний склад ради страховика визначається статутом страховика, але не може становити менше трьох осіб, а значимого страховика – менше п’яти осіб.

Члени ради страховика не можуть входити до складу виконавчого органу цього страховика, а також обіймати інші посади в цьому страховику на умовах трудового договору (контракту) або надавати інші послуги страховику на підставі цивільно-правового договору, крім виконання обов’язків члена ради цього страховика. Головою ради страховика не може бути обрано особу, яка протягом попереднього року очолювала виконавчий орган страховика.

Рада значимого страховика не менш як на одну третину має складатися з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може становити менше трьох осіб. (Особливий строк запровадження незалежних директорів –  з 1 січня 2026 року)

Не може вважатися незалежним директором особа, якщо вона:

1. входила протягом попередніх п’яти років до складу органів управління цього страховика та/або афілійованих з ним юридичних осіб;
2. одержує та/або одержувала протягом попередніх трьох років від цього страховика та/або афілійованих з ним юридичних осіб додаткову винагороду в розмірі, що перевищує 5 відсотків сукупного річного доходу такої особи за кожний з таких років;
3. володіє (прямо чи опосередковано) 5 і більше відсотками статутного капіталу страховика чи є посадовою особою або особою, яка здійснює управлінські функції в такому страховику, а також є фізичною особою – підприємцем, яка протягом минулого року мала істотні ділові відносини із страховиком та/або афілійованими з ним юридичними особами;
4. є та/або була протягом попередніх трьох років незалежним аудитором цього страховика та/або афілійованих з ним юридичних осіб;
5. є та/або була протягом попередніх трьох років працівником аудиторської фірми, яка протягом попередніх трьох років надавала аудиторські послуги цьому страховику та/або афілійованим з ним юридичним особам;
6. є та/або була протягом попередніх трьох років працівником цього страховика та/або афілійованих з ним юридичних осіб;
7. є акціонером – власником контрольного пакета акцій та/або є представником акціонера – власника контрольного пакета акцій цього страховика, створеного у формі акціонерного товариства, в будь-яких цивільних відносинах;
8. була сукупно більш як 12 років членом ради цього страховика;
9. є близькою особою осіб;
10. не відповідає додатковим критеріям, встановленим статутом або іншими внутрішніми документами страховика.

Регулятор має право визначати додаткові вимоги до незалежних директорів страховиків.

Закон визначає 42 додаткові питання, що віднесені до виключної компетенції ради страховика, в тому числі:

1. затвердження та контроль реалізації стратегії страховика, плану діяльності, плану дотримання умов платоспроможності;
2. визначення та затвердження відповідно до вимог нормативно-правових актів Регулятора політики винагороди у страховику (крім політики винагороди голови та членів ради страховика) та забезпечення її щорічного перегляду, а також здійснення контролю за її реалізацією;
3. забезпечення функціонування та контроль ефективності комплексної та адекватної системи управління ризиками, системи внутрішнього контролю страховика, контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту та актуарної функції, в тому числі у разі передачі відповідних функцій на аутсорсинг;
4. затвердження та контроль дотримання стратегій і політик управління ризиками, декларації схильності до ризиків, переліку лімітів (обмежень) щодо ризиків страховика;
5. затвердження та контроль дотримання кодексу поведінки (етики), політики виявлення, запобігання та управління конфліктами інтересів у страховику;
6. запровадження та контроль функціонування механізму конфіденційного повідомлення про неприйнятну поведінку у страховику та реагування на такі повідомлення;
7. здійснення щорічної оцінки ефективності діяльності, а також оцінки відповідності кваліфікаційним вимогам виконавчого органу страховика загалом та кожної особи, яка входить до складу виконавчого органу страховика, зокрема, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора, оцінки колективної придатності виконавчого органу страховика, а також вжиття заходів з удосконалення діяльності виконавчого органу страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора за результатами оцінки їхньої діяльності;
8. тощо.

Рада значимого страховика зобов’язана утворити постійно діючі комітети у складі не менше трьох осіб, що входять до складу ради страховика:

1. комітет з питань аудиту (аудиторський комітет);
2. комітет з управління ризиками;
3. комітет з питань винагород та призначень.

Головою комітету з питань аудиту (аудиторського комітету), комітету з управління ризиками, комітету з питань винагород та призначень значимого страховика призначається незалежний директор.

Голова ради страховика не може бути головою комітету з питань аудиту (аудиторського комітету), комітету з управління ризиками.

Одна й та сама особа не може бути одночасно головою комітету з питань аудиту (аудиторського комітету) та комітету з управління ризиками.

(ст. 25).

Кількісний склад виконавчого органу страховика визначається статутом страховика, але не може становити менше трьох осіб.

Заступники голови правління (генерального директора) страховика входять до складу правління (дирекції) страховика за посадою.

Голова правління (генеральний директор) не може очолювати структурні підрозділи страховика.

До компетенції виконавчого органу страховика належить вирішення всіх питань, пов’язаних з управлінням поточною діяльністю страховика, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та ради страховика.

Виконавчий орган страховика утворює такі постійно діючі комітети:

1. страховий комітет;
2. інвестиційний комітет.

Виконавчий орган страховика має право утворювати інші комітети.

Комітет виконавчого органу очолює член виконавчого органу страховика.

Страховий комітет виконавчого органу страховика не може очолювати головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, відповідальний актуарій та головний внутрішній аудитор.

Виконавчий орган страховика зобов’язаний інформувати раду страховика про виявлені у діяльності страховика порушення законодавства, внутрішніх положень страховика та про рівень ризиків, що виникають у ході діяльності страховика, несвоєчасне або неналежне виконання страховиком зобов’язань за договорами страхування (перестрахування).

(ст. 26).

Керівниками страховика є:

1. голова ради страховика, його заступники та члени ради страховика;
2. голова правління (генеральний директор) страховика, його заступники та члени правління (дирекції) страховика;
3. головний бухгалтер страховика.

Керівники страховика зобов’язані відповідати кваліфікаційним вимогам – до ділової репутації та професійної придатності, а стосовно незалежного директора страховика – також вимоги до незалежності.

Головою правління (генеральним директором) страховика може бути призначена/обрана особа, яка має досвід роботи у фінансовому секторі не менше п’яти років у сукупності, у тому числі на керівних посадах – не менше трьох років.

Членами виконавчого органу страховика, крім голови правління (генерального директора), можуть бути призначені/обрані особи, які мають досвід роботи у фінансовому секторі не менше трьох років.

Не менше половини складу ради страховика, включаючи голову ради страховика, має бути сформовано з осіб, які мають досвід роботи у фінансовому секторі не менше трьох років.

Головним бухгалтером страховика може бути призначена особа, яка має досвід роботи за фахом у страховому та/або фінансовому секторі у сукупності не менше п’яти років.

Кваліфікаційні вимоги до керівників страховика встановлюються Регулятором.

Регулятор у встановленому ним порядку погоджує на посади керівників (кандидатів на посади керівників) страховика. Голова правління (генеральний директор), головний бухгалтер страховика, особи, які входять до складу ради страховика, вступають на посаду після їх погодження Регулятором. Документи щодо погодження інших керівників, подаються Регулятору протягом 1 місяця з дати призначення такого керівника.

Регулятор має право вимагати припинення повноважень будь-кого з керівників страховика, якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам та/або якщо керівник страховика не забезпечує належного виконання своїх посадових обов’язків, що призвело до порушення вимог законодавства.

Особам, які входять до складу виконавчого органу страховика, та головному бухгалтеру страховика забороняється займати посади в інших юридичних особах (крім материнських та дочірніх компаній страховика, компаній – учасників страхової групи, до якої входить страховик, об’єднань страховиків, професійних об’єднань на ринку страхування).

(ст. 27).

Система внутрішнього контролю страховика має забезпечувати виконання ключових функцій управління з урахуванням розміру страховика, складності, обсягів, видів, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційної структури та профілю ризику страховика, особливостей діяльності страховика як значимого (за наявності такого статусу) та/або діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик.

Система внутрішнього контролю страховика забезпечується на рівні:

1. ради страховика та її комітетів;
2. виконавчого органу страховика та його комітетів;
3. підрозділів, безпосередньо залучених у процес надання страхових послуг (бізнес-підрозділів) та підрозділів підтримки діяльності страховика;
4. підрозділу з управління ризиками;
5. підрозділу з контролю за дотриманням норм (комплаєнс);
6. відповідального актуарія;
7. підрозділу внутрішнього аудиту.

Наглядова рада (рада страховика) створює постійно діючі підрозділи з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс) та внутрішнього аудиту. Страховик, який не є значимим, має право не утворювати окремі підрозділи з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс) та внутрішнього аудиту, також має право покласти на одну особу виконання обов’язків головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера та відповідального актуарія.

Головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій зобов’язані відповідати кваліфікаційним та іншим вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора та вступають на посаду після погодження їх кандидатур Регулятором.

( ст. ст. 22, 28).

Страховик створює підрозділ з контролю за дотриманням норм (комплаєнс)(призначає головного комплаєнс-менеджера), на який покладається виконання функції з організації забезпечення відповідності діяльності страховика вимогам законодавства України, внутрішнім документам страховика, стандартам об’єднань страховиків та професійних об’єднань, дія яких поширюється на страховика, та інших функцій, визначених Регулятором.

Підрозділ з контролю за дотриманням норм (комплаєнс)( головний комплаєнс-менеджер) здійснює оцінювання можливого впливу будь-яких змін, що вносяться до законодавства, на діяльність страховика, а також визначає і оцінює ризик недотримання норм.

Страховик має право визначити головного комплаєнс-менеджера працівником, відповідальним за проведення фінансового моніторингу та за виконання вимог до структури власності та істотної участі страховика.

Підрозділ з контролю за дотриманням норм (комплаєнс) діє на підставі положення, що затверджується радою страховика, і підпорядковується головному комплаєнс-менеджеру. Головний комплаєнс-менеджер підпорядковується раді страховика та звітує перед нею.

(ст. 30).

Виконання страховиком актуарної функції забезпечує контроль за актуарною діяльністю у сфері страхування, яка здійснюється відповідно до вимог, встановлених Законом, нормативно-правовими актами Регулятора і нормами прийнятих міжнародних та професійних стандартів.

Виконання актуарної функції, в тому числі передбачає:

1. координацію процесу розрахунку технічних резервів;
2. забезпечення адекватності та прийнятності методологій і моделей, а також припущень у розрахунку технічних резервів;
3. підтвердження розмірів сформованих технічних резервів;
4. оцінку достатності і якості даних, що використовуються для розрахунку технічних резервів;
5. порівняння найкращих оціночних значень з практичними результатами діяльності;
6. інформування органів управління страховика та Регулятора про надійність та достатність розрахунків технічних резервів;
7. оцінку та висловлення думки щодо процесу андеррайтингу;
8. перевірку адекватності та прийнятності механізмів і умов перестрахування;
9. участь у впровадженні ефективної системи управління ризиками, зокрема в частині розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу;
10. іншу діяльність, визначену нормативно-правовими актами Регулятора.

Особою, відповідальною за здійснення актуарної функції у страховику, є відповідальний актуарій. Відповідальний актуарій підпорядковується раді страховика та звітує перед нею.

Особливий строк запровадження – особи, які можуть займатися актуарними розрахунками та до 01 січня 2024 року отримали свідоцтво, повинні до 01 січня 2026 року здійснити процедури щодо реєстрації, визначені нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими для реалізації цього Закону.

Регулятор має право розробити та запровадити систему авторизації осіб, які мають право здійснювати актуарну діяльність у сфері страхування (перестрахування), а також вести реєстр (реєстри) осіб, які мають право здійснювати актуарну діяльність у сфері страхування (перестрахування), актуаріїв, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія.

У разі якщо страховик не забезпечив призначення відповідального актуарія, Регулятор може самостійно призначити відповідального актуарія для такого страховика до призначення страховиком відповідального актуарія, але не більше ніж на шість місяців. Оплату послуг призначеного Регулятором відповідального актуарія здійснює страховик.

Відповідальний актуарій складає актуарний звіт, до якого включаються, зокрема, відомості про технічні резерви для оцінки платоспроможності та технічні резерви для цілей фінансової звітності, та подає його до Регулятора. Порядок подання, форма, строки та вимоги до актуарного звіту визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.

Відповідальний актуарій у разі виявлення ним під час виконання актуарної функції фактів, що свідчать про невідповідність законодавству у сфері страхування, зобов’язаний протягом двох робочих днів з дня виявлення повідомити про це раду страховика та Регулятора.

(ст. 31).

Підрозділ внутрішнього аудиту очолює головний внутрішній аудитор, який підпорядковується раді страховика та звітує перед нею.

Головному внутрішньому аудитору страховика забороняється займати посади в інших страховиках, крім посад внутрішнього аудитора страховиків, які входять до однієї фінансової групи із страховиком.

Головний внутрішній аудитор має право вимагати позачергового скликання засідання ради страховика для розгляду питань, віднесених до його компетенції.

Виконання функції внутрішнього аудиту не може поєднуватися з виконанням інших ключових функцій страховика.

Організація та порядок роботи підрозділу внутрішнього аудиту встановлюються централізовано материнською компанією – страховиком для своїх дочірніх компаній – страховиків. У дочірніх компаніях – страховиках функції внутрішнього аудиту може виконувати підрозділ внутрішнього аудиту материнської компанії – страховика.

Підрозділ внутрішнього аудиту при виконанні функції внутрішнього аудиту:

1. оцінює ефективність організації корпоративного управління у страховику, системи внутрішнього контролю, системи управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту, актуарної функції та їх відповідність розміру страховика, складності, обсягам, видам, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційній структурі та профілю ризику страховика з урахуванням особливостей діяльності страховика як значимого (за наявності такого статусу) та/або діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик;
2. оцінює ефективність процесів управління страховиком, у тому числі щодо дотримання вимог до платоспроможності;
3. оцінює ефективність процесів перевірки дотримання керівниками, структурними підрозділами та працівниками страховика вимог законодавства України і внутрішніх положень страховика;
4. оцінює ефективність процесів перевірки фінансово-господарської діяльності страховика;
5. оцінює ефективність процесів перевірки відповідності кваліфікаційним вимогам та виконання трудових обов’язків працівниками страховика;
6. оцінює ефективність процесів виявлення та перевірки випадків перевищення повноважень посадовими особами страховика, а також врегулювання конфлікту інтересів посадових осіб та працівників страховика;
7. оцінює ефективність процесів, що забезпечують достовірність та своєчасність надання інформації органам державної влади та управління, які в межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю страховика;
8. здійснює іншу діяльність, визначену нормативно-правовими актами Регулятора.

Страховик зобов’язаний у випадках та в порядку, визначених нормативно-правовими актами Регулятора, подавати Регулятору звіт про діяльність підрозділу внутрішнього аудиту та інші документи за результатами внутрішнього аудиту.

(ст. 32).

Страховик може передавати на аутсорсинг:

1. актуарну функцію та виконання окремих завдань чи процесів у межах такої функції;
2. окремі завдання або процеси у межах функцій управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс);
3. інші свої функції, окремі завдання або процеси у межах таких функцій, не заборонені законодавством.

Страховик не може передавати на аутсорсинг функцію внутрішнього аудиту, крім окремих завдань або процесів у межах такої функції.

Незначимий страховик, за умови отримання погодження Регулятора у встановленому його нормативно-правовими актами порядку, може передавати на аутсорсинг функції з управління ризиками та/або контролю за дотриманням норм (комплаєнс).

Страховик залишається відповідальним за виконання вимог законів України та нормативно-правових актів Регулятора при передачі на аутсорсинг будь-яких функцій, окремих завдань або процесів у межах таких функцій.

У разі якщо страховик передає на аутсорсинг виконання своїх функцій (крім аутсорсингу виконання окремих завдань та процесів у межах таких функцій), він призначає (покладає обов’язки) із числа своїх працівників особу (осіб), відповідальну за аутсорсинг, яка повинна відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора.

Регулятор має право здійснювати оцінку роботи осіб, які за договором аутсорсингу надають послуги з виконання ключових функцій (виконання окремих завдань або процесів у межах таких функцій). За результатами такої оцінки Регулятор відповідно до законодавства може вживати таких заходів:

1. вимагати дострокового припинення договору аутсорсингу з особою, яка надає послуги на умовах аутсорсингу;
2. вимагати заміни особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за аутсорсинг у страховику;
3. вказувати на недоліки та надавати вказівки щодо їх усунення в частині виконання функції, окремих завдань або процесів у межах такої функції.

Регулятор має право встановлювати обмеження та окремі вимоги для всіх або окремих категорій страховиків щодо передачі на аутсорсинг виконання ключових функцій, окремих завдань та процесів у межах таких функцій.

(ст. 33).

Страховик зобов’язаний надавати Регулятору інформацію, в тому числі про:

1. основні напрями діяльності страховика та зміни у них;
2. стратегію та план діяльності страховика та зміни до них;
3. план безперервної діяльності страховика, план відновлення діяльності страховика, план фінансування страховика та зміни до них;
4. призначення / обрання та припинення повноважень керівників страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора;
5. витрати за однією операцією та/або правочином на суму, що перевищує 15 відсотків регулятивного капіталу страховика;
6. недотримання вимог до мінімального капіталу страховика або можливе (за оцінками чи інформацією страховика) недотримання вимог до мінімального капіталу протягом наступних трьох місяців;
7. наявність хоча б однієї з підстав для віднесення страховика до категорії неплатоспроможних або для анулювання ліцензії та ліквідації страховика;
8. припинення діяльності страховика;
9. отримання повідомлення про пред’явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення керівнику страховика, головному ризик-менеджеру, головному комплаєнс-менеджеру, головному внутрішньому аудитору, відповідальному актуарію, фізичній особі – власнику істотної участі у страховику або посадовій особі юридичної особи, яка є власником істотної участі у страховику;
10. факти, які стали відомі страховику щодо власника істотної участі та свідчать про його невідповідність встановленим нормативно-правовими актами Регулятора вимогам до ділової репутації та/або фінансового/майнового стану, а також про виявлені факти, які свідчать, що володіння такою особою істотною участю у страховику загрожує інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика;
11. факти, які стали відомі страховику щодо керівників страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія та свідчать про їх невідповідність кваліфікаційним вимогам, а також інформацію, яка може свідчити чи свідчить про можливий негативний вплив на виконання такими особами своїх функцій;
12. конфлікт інтересів у страховику та заходи, вжиті для врегулювання конфлікту інтересів;
13. недоліки в діяльності ради страховика, виконавчого органу страховика, відповідального актуарія, а також головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора.

(ст. 35).

Страховик зобов’язаний виявляти пов’язаних осіб до встановлення договірних відносин та/або проведення з такою особою операції, яка може змінити обсяг операцій страховика з пов’язаними особами та/або може бути здійснена не на поточних ринкових умовах.

Страховик зобов’язаний подавати до Регулятора інформацію про пов’язаних із страховиком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.

Правочини, що вчиняються страховиком із пов’язаними з ним особами, не можуть передбачати інші умови, ніж поточні ринкові умови.

Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема:

1. придбання у пов’язаної із страховиком особи майна низької якості чи за завищеною ціною;
2. здійснення інвестиції в цінні папери пов’язаної із страховиком особи, яку страховик не здійснив би в іншу юридичну особу;
3. оплата товарів, робіт і послуг пов’язаної із страховиком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за обставин, коли такі самі товари, роботи чи послуги іншої особи взагалі не були б придбані;
4. продаж пов’язаній із страховиком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку страховик отримав би від продажу такого майна іншій особі.

Страховику забороняється придбання цінних паперів, емісія яких здійснена чи які видані пов’язаною із страховиком особою, придбання активів пов’язаної із страховиком особи, крім набуття права вимоги до перестраховиків, придбання продукції, що виробляється пов’язаною із страховиком особою, а також активів такої пов’язаної особи при здійсненні страховиком господарської діяльності для забезпечення власних потреб, а також за винятком інших випадків, передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

Регулятор має право встановлювати обмеження на вчинення страховиками правочинів та/або проведення операцій із пов’язаними особами.

(ст.36).

Страховик зобов’язаний на постійній основі мати регулятивний капітал, достатній для підтримання платоспроможності.

Регулятивний капітал страховика складається з капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та капіталу третього рівня.

Порядок розрахунку регулятивного капіталу, складові регулятивного капіталу та методика оцінки активів і зобов’язань для цілей розрахунку регулятивного капіталу визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.

До складу регулятивного капіталу страховика можуть включатися елементи власного капіталу, а також субординований борг за умови його відповідності вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора. Субординований борг може бути врахований у складі регулятивного капіталу страховика тільки після отримання дозволу Регулятора. Порядок та умови отримання дозволу на врахування субординованого боргу у складі регулятивного капіталу визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.

Страховик та кожний власник істотної участі у страховику зобов’язані підтримувати платоспроможність страховика. Платоспроможність страховика забезпечується шляхом дотримання вимог до капіталу платоспроможності та мінімального капіталу.

Страховик зобов’язаний на постійній основі забезпечувати дотримання вимог до капіталу платоспроможності та до мінімального капіталу.

Вимоги до капіталу платоспроможності та до мінімального капіталу, а також складові та пропорції складових регулятивного капіталу, що є прийнятними для виконання вимог до капіталу платоспроможності та до мінімального капіталу, встановлюються Регулятором.

Розмір прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до капіталу платоспроможності та до мінімального капіталу повинен перевищувати розмір капіталу платоспроможності та розмір мінімального капіталу відповідно.

Страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності із страхування життя та діяльності із страхування іншого, ніж страхування життя (страхування здоров’я), має здійснювати оцінку платоспроможності в частині дотримання вимог до мінімального капіталу окремо для діяльності із страхування життя та окремо для діяльності із страхування іншого, ніж страхування життя.

Розрахунок капіталу платоспроможності та мінімального капіталу здійснюється за одним із таких підходів:

1. базовий підхід (починаючи з 01.01.2027);
2. спрощений підхід (починаючи з 01.01.2024).

Страховик зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності в частині дотримання вимог до капіталу платоспроможності та мінімального капіталу, розрахованих за базовим підходом (далі – оцінка платоспроможності за базовим підходом), у разі виконання щонайменше однієї з таких умов (критерії):

1. такий страховик отримав ліцензію на здійснення діяльності із страхування за одним чи декількома класами страхування життя або за одним чи декількома з класів 10, 11, 12, 13[1], 14, 15 страхування іншого, ніж страхування життя[2];
2. за умови виконання хоча б одного з таких критеріїв протягом трьох календарних років поспіль:
   • а) сума валових страхових премій страховика протягом календарного року перевищує 200 мільйонів гривень;
   • б) сума технічних резервів страховика з урахуванням вхідного перестрахування та без вирахування вихідного перестрахування на кінець календарного року перевищує 700 мільйонівгривень;
   • в) сума валових премій страховика за договорами вхідного перестрахуванняпротягом календарного року перевищує 10 відсотків загальної суми валових страхових премій страховика та/або 20 мільйонів гривень;
   • г) сума технічних резервів за договорами вхідного перестрахування страховика на кінець календарного року перевищує 10 відсотків загальної суми технічних резервів страховика з урахуванням вхідного перестрахування та без вирахування вихідного перестрахування та/або 70 мільйонів гривень.

Заявник, що отримує ліцензію, страховик, що змінює обсяг ліцензії, зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності за базовим підходом, якщо відповідно до його плану діяльності хоча б один із передбачених критеріїв буде виконуватися для нього протягом щонайменше одного з наступних трьох років.

Абсолютні значення критеріїв, переглядаються Регулятором у встановленому його нормативно-правовими актами порядку кожні п’ять років та збільшуються пропорційно до зміни індексу споживчих цін за відповідний період. Розраховані абсолютні значення показників округлюються до числа, кратного 1 мільйону гривень.

Страховик має право змінити підхід до оцінки платоспроможності із базового підходу на спрощений підхід (дотримання вимог до капіталу платоспроможності та мінімального капіталу, розрахованих за спрощеним підходом) виключно за умови отримання дозволу Регулятора, якщо жоден із критеріїв не виконувався протягом останніх трьох календарних років та не буде виконуватися протягом наступних трьох років відповідно до його плану діяльності.

Страховик, що не відповідає критеріям за власною ініціативою має право звернутися до Регулятора за дозволом на здійснення розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу за базовим підходом.

Порядок та умови отримання дозволу Регулятора на зміну підходу до розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.

Страховик, що не відповідає критеріям та не отримав дозвіл Регулятора на здійснення розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу за базовим підходом, зобов’язаний здійснювати такий розрахунок за спрощеним підходом.

(ст. ст. 37, 38).

[1] Дана умова не включає діяльність із страхування за класом страхування 13 за умови, що ліцензія на здійснення діяльності із страхування страховика містить обмеження та/або особливості до цього класу, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, які можуть давати підстави для застосування спрощеного підходу для розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу.

[2] Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання наземного транспортного засобу, повітряного судна,водного судна страхування іншої відповідальності, страхування кредитів, страхування поруки (гарантії).

Розрахунок розміру капіталу платоспроможності здійснюється страховиком у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.

Розмір капіталу платоспроможності повинен забезпечити покриття неочікуваних збитків від ризиків, які приймає на себе страховик у процесі діяльності, протягом наступних 12 місяців з рівнем довіри, визначеним Регулятором, але який не перевищує 99,5%.

При розрахунку розміру капіталу платоспроможності враховуються щонайменше такі ризики:

1. андеррайтинговий ризик[1] щодо страхування іншого, ніж страхування життя і страхування здоров’я;
2. андеррайтинговий ризик щодо страхування життя;
3. андеррайтинговий ризик щодо страхування здоров’я;
4. ринковий ризик[2];
5. кредитний ризик[3];
6. операційний ризик[4].

Розрахунок розміру ризиків повинен базуватися на актуальних даних та обґрунтованих припущеннях про показники діяльності страховика.

За загальним правилом, страховик розраховує капітал платоспроможності один раз на квартал. Результат розрахунку (чергового та позачергового) застосовується з дня, наступного за днем розрахунку, до дня наступного розрахунку включно.

Страховик зобов’язаний у встановленому Регулятором порядку, відслідковувати відхилення показників його діяльності від припущень, на яких базується розрахунок розміру ризиків при розрахунку капіталу платоспроможності.

Якщо показники діяльності страховика істотно відхиляються від припущень, на яких базується розрахунок капіталу платоспроможності, страховик повинен невідкладно, але не пізніше 30 календарних днів з дня виявлення такого відхилення, здійснити позачерговий розрахунок капіталу платоспроможності та повідомити про це Регулятора протягом п’яти робочих днів з дня розрахунку.

Регулятор має право вимагати від страховика здійснення перерахунку розміру капіталу платоспроможності, якщо, за інформацією Регулятора показники діяльності страховика суттєво відхиляються від припущень, на яких базується розрахунок розміру капіталу платоспроможності.

(ст. 39).

Мінімальний капітал при оцінці платоспроможності страховика за базовим підходом

Розмір мінімального капіталу розраховується в порядку, визначеному Регулятором, як лінійна комбінація набору величин (обсяг технічних резервів, страхових (перестрахових) премій, капіталу під ризиком, відстроченого податку та адміністративних витрат) з використанням встановлених коефіцієнтів. Зазначені складові беруться до розрахунку за вирахуванням вихідного перестрахування.

Розмір мінімального капіталу повинен забезпечити покриття неочікуваних збитків від ризиків, які приймає на себе страховик у процесі діяльності із страхування, протягом наступних 12 місяців з рівнем довіри, визначеним Регулятором, але який не перевищує 85%.

Максимальний розмір мінімального капіталу

Якщо розрахований розмір мінімального капіталу:

1. менше 25 % розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається розмір мінімального капіталу, що становить 25 % капіталу платоспроможності;
2. більше 25 % і менше 45 % розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається результат розрахунку розміру мінімального капіталу;
3. більше 45% розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається розмір мінімального капіталу, що становить 45 % капіталу платоспроможності.

Мінімальний розмір мінімального капіталу

розмір мінімального капіталу страховика не може становити менше ніж мінімальне абсолютне значення:

32 мільйони гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування іншого, ніж страхування життя, крім класів страхування, визначених у пункті б);

48 мільйонів гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування[5] 10, 11, 12, 13[6], 14, 15;

48 мільйонів гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування життя;

48 мільйонів гривень – для страховика, ліцензія якого включає право здійснення діяльності з вхідного перестрахування без дотримання обмежень.

Абсолютні значення переглядаються Регулятором кожні п’ять років та збільшуються пропорційно до зміни індексу споживчих цін за відповідний період. Розраховані абсолютні значення округлюються до числа, кратного 1 мільйону гривень. Період, протягом якого діяльність страховиків має бути приведена у відповідність із переглянутими значеннями не може становити менше шести місяців.

Страховик розраховує розмір мінімального капіталу не менше одного разу на квартал, використовуючи актуальні дані станом на звітну дату, та застосовує результат розрахунку з дня, наступного за днем розрахунку, до дня наступного розрахунку включно.

(ст. 40).

[1] андеррайтинговий ризик – ризик виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок неадекватних припущень, здійснених під час ціноутворення та резервування.

[2] ринковий ризик – ризик виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливих змін у фінансовому стані, прямо чи опосередковано зумовлений зміною вартості активів та зобов’язань.

[3] кредитний ризик – ризик виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливих змін у фінансовому стані внаслідок невиконання боржником/контрагентом взятих на себе зобов’язань відповідно до умов договору.

[4] операційний ризик – ризик виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів внаслідок допущення недоліків або помилок в організації внутрішніх процесів, навмисних або ненавмисних дій працівників чи інших осіб, збоїв у роботі інформаційних систем або внаслідок впливу зовнішніх факторів.

[5] Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання наземного транспортного засобу, повітряного судна,водного судна страхування іншої відповідальності, страхування кредитів, страхування поруки (гарантії).

[6] Дана умова не включає діяльність із прямого страхування за класом страхування 13, за умови що ліцензія страховика на здійснення діяльності із страхування містить обмеження та/або особливості для цього класу, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, які можуть давати підстави для застосування спрощеного підходу для розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу

Розмір капіталу платоспроможності розраховується страховиком у порядку, встановленому Регулятором, на основі обсягів страхових (перестрахових) премій, страхових (перестрахових) виплат, технічних резервів та капіталу під ризиком з використанням встановлених коефіцієнтів.

Страховик розраховує капітал платоспроможності та мінімальний капітал один раз на квартал або здійснює позачерговий розрахунок та застосовує результат розрахунку з дня, наступного за днем розрахунку, до дня наступного розрахунку включно.

Регулятор має право вимагати від страховика здійснення перерахунку розміру капіталу платоспроможності та розміру мінімального капіталу, якщо за інформацією Регулятора показники діяльності страховика істотно відхиляються від показників, на яких базуються розрахунки розміру капіталу платоспроможності та мінімального капіталу. Ознаки та критерії істотного відхилення показників діяльності страховика встановлюються Регулятором.

Для цілей оцінки платоспроможності страховика мінімальний капітал страховика визначається за більшою з таких величин:

1. третина від розміру капіталу платоспроможності, розрахованого за спрощеним підходом;
2. мінімальне абсолютне значення:
   • 32 мільйони гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування іншого, ніж страхування життя, крім класів страхування, визначених у пункті 2.2);
   • 48 мільйонів гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування[1] 10, 11, 12, 13[2], 14, 15;
   • 48 мільйонів гривень – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування за одним чи декількома з класів страхування життя;
   • 48 мільйонів гривень – для страховика, ліцензія якого включає право здійснення діяльності з вхідного перестрахування без дотримання обмежень.

Абсолютні значення переглядаються Регулятором кожні п’ять років та збільшуються пропорційно до зміни індексу споживчих цін за відповідний період. Розраховані абсолютні значення округлюються до числа, кратного 1 мільйону гривень. Період, протягом якого діяльність страховиків має бути приведена у відповідність із переглянутими значеннями не може становити менше шести місяців.

(ст. 41).

[1] Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання наземного транспортного засобу, повітряного судна,водного судна страхування іншої відповідальності, страхування кредитів, страхування поруки (гарантії).

[2] Дана умова не включає діяльність із прямого страхування за класом страхування 13, за умови що ліцензія страховика на здійснення діяльності із страхування містить обмеження та/або особливості для цього класу, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, які можуть давати підстави для застосування спрощеного підходу для розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу

Регулятор за результатами здійснення нагляду за страховиком має право встановити додаткові вимоги до капіталу платоспроможності понад розрахований розмір капіталу платоспроможності страховика.

Додаткові вимоги до капіталу платоспроможності можуть бути встановлені, якщо за висновками Регулятора, в тому числі із застосовуванням професійного судження:

1. показники діяльності страховика суттєво відхиляються від припущень, на яких базується розрахунок капіталу платоспроможності (з урахуванням здійснення страховиком самостійно та/або на вимогу Регулятора перерахунку розміру капіталу платоспроможності);
2. система корпоративного управління страховика або система внутрішнього контролю, система управління ризиками, контроль за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішній аудит, актуарна функція не відповідає вимогам, встановленим законодавством України та нормативно-правовими актами Регулятора;
3. страховику притаманні суттєві ризики, що не враховані при розрахунку капіталу платоспроможності.

Порядок встановлення та скасування додаткових вимог до капіталу платоспроможності понад розмір капіталу платоспроможності страховика, та порядок розрахунку таких додаткових вимог до капіталу платоспроможності встановлюються Регулятором.

(ст. 42).

Види технічних резервів, порядок та вимоги до їх розрахунку, вимоги до припущень, на яких базується розрахунок технічних резервів, методи оцінювання припущень встановлюються Регулятором.

Технічні резерви для оцінки платоспроможності відображають суму грошових коштів, яку страховик мав би сплатити для передачі всіх зобов’язань за договорами страхування (перестрахування) іншому (умовно приймаючому) страховику.

Розмір технічних резервів розраховується як сума двох таких величин:

1. найкраща оцінка резервів, що відповідає середній величині майбутніх грошових потоків за договорами страхування (перестрахування), зваженій на ймовірності їх реалізації з урахуванням вартості грошей у часі (очікувана теперішня вартість майбутніх грошових потоків);
2. маржа ризику, що забезпечує дотримання вимог до платоспроможності приймаючим страховиком у разі негайної передачі йому зобов’язань за договорами страхування (перестрахування).

Розрахунок розміру технічних резервів може здійснюватися за іншим (спрощеним) методом, у випадках та порядку, встановлених Регулятором.

Страховик зобов’язаний проводити оцінювання розміру сформованих технічних резервів та застосованих методів, а також припущень для їх розрахунку, у тому числі з використанням статистичних даних, у порядку, встановленому Регулятором.

Якщо за результатами проведеного страховиком оцінювання розміру технічних резервів або за результатами здійснення нагляду Регулятором встановлено, що застосування страховиком певних методів розрахунку та/або припущень призводить до недостатності розміру сформованих відповідних технічних резервів, страховик зобов’язаний здійснити відповідне коригування актуарних, статистичних та інших методів і припущень.

Перелік активів для покриття технічних резервів страховика ведеться у вигляді окремого реєстру активів, порядок ведення якого встановлюється Регулятором.

(ст. 43, 45).

Збільшення статутного капіталу за спрощеною процедурою здійснюється, виключно за умови попереднього погодження Регулятора. Спрощена процедура передбачає скорочення строків скликання загальних зборів вчинення інших підготовчих дій страховиком. Спрощує порядок та форму повідомлень про скликання загальних зборів та етапів розміщення акцій. Спрощення порядку погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику, зменшення строків розгляду відповідних пакетів документів. Спрощує порядок здійснення реєстраційних дій інших органів державної влади та строків розгляду пакетів документів. Також, в рамках спрощеної процедури збільшення статутного капіталу не застосовується частина норм Закону України «Про акціонерні товариства» що передбачають захист прав акціонерів.

Слід відмітити, що регламентація спрощеної процедури збільшення статутного капіталу може бути змінена до вступу в дію нової редакції Закону України «Про страхування» у зв’язку з оновленням законодавства про акціонерні товариства.

(ст. 46).

Регулятор встановлює для страховиків, страхових груп:

1. порядок ведення бухгалтерського обліку окремих господарських операцій, пов’язаних з діяльністю з надання страхових послуг, які не визначені міжнародними стандартами фінансової звітності, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;
2. перелік показників регуляторної звітності (у тому числі звіту про платоспроможність та фінансовий стан), порядок та строки її подання до Регулятора, вимоги до структури пояснювальних записок до звітності;
3. перелік показників звіту про управління (консолідованого звіту про управління) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;
4. перелік відомостей, склад, обсяги та форми розкриття інформації, що підлягають обов’язковому оприлюдненню, особливості та строки їх оприлюднення.

Регулятор має право:

1. вимагати від страховиків та страхових груп подання разової, тимчасової регуляторної звітності та проміжної фінансової звітності (проміжної консолідованої фінансової звітності) у випадках та в порядку, встановленому Регулятором;
2. надавати методичні рекомендації щодо облікової політики, а також перелік інформації, що підлягає розкриттю у примітках до фінансової звітності страховиків та страхових груп.

Кожний власник істотної участі у страховику, який є юридичною особою, зобов’язаний подати до Регулятора річний звіт про свою діяльність, який повинен містити такі відомості:

1. види діяльності, які здійснює юридична особа;
2. інформація щодо суб’єктів господарювання, в яких така юридична особа має участь, що перевищує 10 відсотків (найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, види його діяльності, розмір частки, що знаходиться у власності юридичної особи);
3. фінансова звітність цієї юридичної особи на кінець останнього звітного року разом з аудиторським звітом.
4. Регулятор має право вимагати від власників істотної участі у страховику подання інших періодичних звітів чи інформації з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю фінансового стану страховика.

(ст. 47).

Страховик щороку складає та подає раді страховика звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності за результатами надання аудиторських послуг.

Відповідальна особа страхової групи зобов’язана щороку складати та подавати раді страховика або раді відповідальної особи страхової групи звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності за результатами надання аудиторських послуг.

Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності затверджується радою страховика.

Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності затверджується радою страховика, який є контролером інших учасників страхової груп або радою відповідальної особи страхової групи, якщо у страховій групі відсутній страховик, який є контролером інших учасників страхової групи.

Учасники страхової групи зобов’язані подавати відповідальній особі страхової групи звіти та інформацію, необхідні для складання звіту про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи, у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.

(ст. 48).

Відповідальна особа страхової групи зобов’язана подавати звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи Регулятору, після його затвердження, разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності.

Відповідальна особа страхової групи повідомляє Регулятора про суб’єктів аудиторської діяльності, які надаватимуть послуги з обов’язкового аудиту консолідованої фінансової звітності страхової групи відповідно до вимог закону, за формою, встановленою Регулятором.

Страховик зобов’язаний подавати до Регулятора щорічну фінансову звітність (консолідовану фінансову звітність) разом з аудиторським звітом. Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика подається до Регулятора після його затвердження, разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності.

Порядок призначення та відсторонення суб’єкта аудиторської діяльності від надання аудиторських послуг, зазначених у цьому пункті, порядок повідомлення Регулятора про суб’єкта аудиторської діяльності, який надаватиме відповідні послуги, а також порядок подання страховиком, страховою групою звіту суб’єкта аудиторської діяльності за результатами надання відповідних аудиторських послуг встановлюються Регулятором.

Безперервна тривалість виконання суб’єктом аудиторської діяльності завдання з обов’язкового аудиту фінансової звітності страховика не може перевищувати 10 років. Максимальна тривалість виконання завдання з обов’язкового аудиту фінансової звітності страховика може бути продовжена відповідно до Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».

Суб’єкт аудиторської діяльності зобов’язаний інформувати Регулятора про встановлення під час надання аудиторських послуг:

1. суттєвого порушення законодавства з питань, що належать до компетенції Регулятора;
2. суттєвої загрози або сумнівів щодо можливості страховика продовжувати діяльність на безперервній основі;
3. наявності модифікованої думки (думки із застереженням, негативної думки або відмови від висловлення думки);
4. недотримання вимог до мінімального капіталу, вимог до капіталу платоспроможності (консолідованого капіталу платоспроможності).

Суб’єкт аудиторської діяльності не несе відповідальності за розкриття Регулятору визначеної вище інформації.

(ст. 49).

Страховики мають право здійснювати реорганізацію шляхом поділу, злиття або приєднання в порядку, визначеному законом, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Здійснення реорганізації страховика шляхом виділу забороняється.

Процедура реорганізації страховика може бути розпочата виключно за умови одержання попереднього висновку Регулятора про погодження плану реорганізації в порядку та відповідно до вимог, визначених законодавством.

Страховики, що реорганізуються, укладають договір про реорганізацію страховика у письмовій формі, крім випадків, передбачених законом. У разі недотримання вимоги щодо письмової форми договору про реорганізацію страховика такий договір є нікчемним.

Страховики мають право здійснювати реорганізацію шляхом приєднання до іншого страховика за спрощеною процедурою, визначеною законодавством.

Реорганізацію шляхом приєднання до іншого страховика за спрощеною процедурою здійснюється, виключно за умови попереднього погодження Регулятора. Спрощена процедура передбачає скорочення строків скликання загальних зборів вчинення інших підготовчих дій страховиками. Спрощення порядку погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику, зменшення строків розгляду відповідних пакетів документів. Спрощує порядок здійснення реєстраційних дій інших органів державної влади та строків розгляду пакетів документів.

Слід відмітити, що регламентація спрощеної процедури реорганізації шляхом приєднання до іншого страховик може бути змінена до вступу в дію нової редакції Закону України «Про страхування» у зв’язку з оновленням законодавства про акціонерні товариства.

(ст. ст. 51, 52).

Передача страхового портфеля[1] здійснюється на підставі договору та попереднього дозволу Регулятора.

За договором про передачу страхового портфеля страховик передає, а страховик-правонаступник приймає страховий портфель за одним або кількома класами (ризиками) страхування та/або за договорами перестрахування, на умовах та у строки, визначені договором.

Договір про передачу страхового портфеля укладається між страховиком, що передає страховий портфель, та страховиком-правонаступником у письмовій формі. Недотримання письмової форми такого договору має наслідком його нікчемність.

Страховиком-правонаступником за договором про передачу страхового портфеля може бути виключно страховик, ліцензія якого включає класи страхування (перестрахування), передбачені договором про передачу страхового портфеля.

У договорі про передачу страхового портфеля зазначаються:

1. договори страхування (перестрахування) та класи страхування (ризики в межах відповідного класу), за якими передається страховий портфель;
2. порядок та строки передачі інформації з реєстрів (баз даних) обліку договорів страхування (перестрахування);
3. порядок та строки передачі оригіналів договорів страхування (перестрахування), оригіналів та копій інших документів;
4. призначення суб’єкта аудиторської діяльності (іншого, ніж суб’єкти аудиторської діяльності, з якими страховики уклали договори про надання аудиторських послуг з обов’язкового аудиту фінансової звітності);
5. призначення незалежного актуарія (іншого, ніж відповідальні актуарії страховиків);
6. дата переходу прав та обов’язків за страховим портфелем та права власності на активи, що передаються, від страховика, що передає страховий портфель, до страховика-правонаступника.

Регулятор може встановлюватися додаткові вимоги до договору про передачу страхового портфеля.

Договір про передачу страхового портфеля вважається укладеним з дня його підписання сторонами та вступає в дію з дня отримання дозволу Регулятора на передачу страхового портфеля.

З дати укладення договору про передачу страхового портфеля страховику, що передає страховий портфель, забороняється укладення нових договорів страхування за класом страхування, зазначеним у договорі про передачу страхового портфеля (договорів перестрахування), та внесення змін до діючих договорів у межах страхового портфеля, що передається.  Договори, укладені з порушенням зазначеної вимоги, є нікчемними. Відповідальність за повернення платежів за такими договорами (угодами) покладається на страховика, що передає страховий портфель.

Договір про передачу страхового портфеля не може бути розірваний або припинений з дня видачі Регулятором дозволу на передачу страхового портфеля.

З метою отримання дозволу на передачу страхового портфеля страховик, що передає страховий портфель, та страховик-правонаступник подають до Регулятора заяву про отримання дозволу на передачу страхового портфеля, форма та зміст якої визначаються Регулятором.

Регулятор протягом 10 робочих днів з дня одержання заяви встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду.

Після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфеля без розгляду, Регулятор протягом 30 робочих днів з дня одержання заяви приймає рішення про видачу дозволу або про відмову у видачі дозволу на передачу страхового портфеля.

Підставою для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на передачу страхового портфеля є:

1. висновок Регулятора про потенційне порушення страховиком, що передає страховий портфель, та/або страховиком-правонаступником пруденційних вимог після завершення процедури передачі страхового портфеля;
2. невідповідність страховика, що передає страховий портфель, та/або страховика-правонаступника вимогам, встановленим законом та/або нормативно-правовими актами Регулятора;
3. виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих страховиком, що передає страховий портфель, та/або страховиком-правонаступником.

Страховики зобов’язані опублікувати на своїх веб-сайтах інформацію про видачу Регулятором дозволу на передачу страхового портфеля протягом трьох робочих днів з дня прийняття такого рішення.

Страховик-правонаступник повідомляє у письмовій формі кожного страхувальника за страховим портфелем, що передається, про отримання дозволу на передачу страхового портфеля протягом 30 днів з дня отримання такого дозволу. За наявності обґрунтованих підстав за погодженням з Регулятором цей строк може бути подовжений до 60 днів.

При цьому спосіб повідомлення страхувальника про отримання дозволу на передачу страхового портфеля повинен давати змогу встановити дату відправлення такого повідомлення страхувальнику.

Страхувальник має право достроково припинити дію договору страхування, який входить до складу страхового портфеля, що передається, протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення.

Нормативно-правовими актами Регулятора можуть бути встановлені особливі умови дострокового припинення договорів страхування (у тому числі обмеження на дострокове припинення) у зв’язку з передачею страхового портфеля.

(ст. ст. 53–56).

[1] передача страхового портфеля – перехід всіх прав та обов’язків за страховим портфелем від одного страховика до іншого страховика, який визнається правонаступником за таким страховим портфелем (страховик-правонаступник).

Тимчасова адміністрація запроваджується Регулятором у страховику, щодо якого прийнято рішення Регулятора про звернення до суду із заявою про відкриття ліквідаційної процедури страховика. Основними завданнями тимчасового адміністратора є організація збереження активів страховика, документів, інформації, систем обліку та реєстрації, баз даних, а також інші завдання, визначені рішенням Регулятора про призначення тимчасової адміністрації.

Тимчасовий адміністратор приступає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття Регулятором рішення про призначення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація призначається на строк до дня призначення господарським судом ліквідатора для здійснення ліквідаційної процедури страховика.

Рішення Регулятора про призначення тимчасової адміністрації та відсторонення органів управління страховика від управління є виконавчим документом.

(ст. 57).

Вихід страховика з ринку здійснюється за рішенням страховика (добровільний вихід з ринку) або за рішенням Регулятора (примусовий вихід з ринку).

Добровільний вихід з ринку

Добровільний вихід з ринку здійснюється шляхом прийняття загальними зборами страховика одного з таких рішень:

1. про реорганізацію або ліквідацію страховика;
2. про передачу або виконання страхового портфеля.

Добровільний вихід з ринку можливий за умови, що стосовно такого страховика Регулятором не прийнято рішення про визнання його неплатоспроможним та/або про анулювання його ліцензії.

Вихід страховика з ринку шляхом прийняття рішення загальними зборами про ліквідацію страховика здійснюється за умови отримання страховиком дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом ліквідації та затвердження Регулятором порядку ліквідації страховика. Ліквідація страховика розпочинається після отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом ліквідації.

Страховик, який має намір добровільно вийти з ринку шляхом передачі страхового портфеля, передає страховий портфель за всіма класами страхування, на які він має ліцензію, всіма договорами страхування та перестрахування, за умови отримання попереднього висновку Регулятора про погодження плану виходу з ринку шляхом передачі страхового портфеля та отримання дозволу на передачу страхового портфеля такого страховика.

Страховик, який має намір добровільно вийти з ринку шляхом виконання страхового портфеля повинен виконати всі зобов’язання, пов’язані із здійсненням страхової діяльності, у тому числі перед застрахованими особами, вигодонабувачами, страхувальниками та іншими кредиторами страховика, крім субординованого боргу.

Вихід з ринку шляхом виконання страхового портфеля здійснюється за умови попереднього погодження Регулятором плану виходу з ринку шляхом виконання страхового портфеля та одержання страховиком дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом виконання страхового портфеля.

Процедура добровільного виходу з ринку включає такі етапи:

1. затвердження радою страховика проекту плану виходу з ринку;
2. отримання попереднього висновку про погодження Регулятором проекту плану виходу з ринку;
3. затвердження загальними зборами страховика плану виходу з ринку;
4. отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку і погодження плану виходу з ринку;
5. виконання плану виходу з ринку;
6. анулювання ліцензії на здійснення діяльності із страхування та виключення з Реєстру.

Завершення процедури добровільного виходу страховика з ринку (виконання плану виходу з ринку) підтверджують такі документи:

1. у разі реорганізації страховика шляхом приєднання або злиття – передавальний акт;
2. у разі реорганізації страховика шляхом поділу – розподільний баланс;
3. у разі ліквідації страховика – ліквідаційний баланс;
4. у разі передачі страхового портфеля – передавальний акт;
5. у разі виконання страхового портфеля – звітність страховика.

Подання страховиком заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ після завершення процедури добровільного виходу з ринку разом із документами, що підтверджують виконання плану виходу з ринку, є підставою для прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії та виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ. Процедура виходу з ринку страховика вважається завершеною з дня прийняття Регулятором рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ.

Примусовий вихід з ринку

Регулятор має право прийняти рішення про вихід з ринку страховика як платоспроможного страховика так і неплатоспроможного страховика. Обов’язковою передумовою такого рішення є застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика.

Регулятор приймає рішення про вихід з ринку платоспроможного страховика у випадку застосування заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії та не віднесення страховика до категорії неплатоспроможного.

Регулятор, за умови наявності у страховика зобов’язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) одночасно з прийняттям рішення про анулювання ліцензії страховика призначає тимчасову адміністрацію.

Якщо страховика не було віднесено до категорії неплатоспроможних, протягом одного місяця з дати застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика, Регулятор звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика та з клопотанням про призначення ліквідатора страховика.

Якщо страховика було віднесено до категорії неплатоспроможних, протягом одного місяця з дати застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика та віднесення страховика до категорії неплатоспроможних, Регулятор звертається до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

(ст. ст. 61–66).

Діяльність з реалізації страхових продуктів включає такі напрями діяльності:

1. рекламування та/або проведення маркетингових, рекламних та інших підготовчих заходів, спрямованих на укладення договорів страхування, зокрема, але не виключно, надання інформації про умови договору страхування відповідно до критеріїв та/або потреб, визначених клієнтами, проведення порівняльного аналізу за критеріями клієнтів, консультування щодо умов договору страхування відповідно до критеріїв та/або потреб, визначених клієнтами (мають право здійснювати: працівники страховиків, страхові посередники);
2. пропонування, пропозиція та консультування клієнта щодо укладення договору страхування, проведення іншої роботи з підготовки до укладення договорів страхування (мають право здійснювати: працівники страховиків, страхові посередники);
3. укладення та внесення змін до договору страхування, зокрема, але не виключно, залучення до оцінювання страхового ризику, вірогідності настання страхової події, оформлення документів та розрахунків щодо сплати страхової премії (мають право здійснювати: працівники страховиків, страхові посередники);
4. отримання страхової премії від клієнта та подальше її перерахування страховику (мають право здійснювати: страхові посередники, крім страхових агентів – фізичних осіб та субагентів);
5. оформлення необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати та інша діяльність, пов’язана з організацією врегулювання страхового випадку (мають право здійснювати: страхові посередники, крім страхових агентів – фізичних осіб, страхових агентів – ФОП, додаткових страхових агентів та субагентів);
6. отримання страхової виплати від страховика та подальше її перерахування клієнту (мають право здійснювати: страхові посередники, крім страхових агентів – фізичних осіб, страхових агентів – ФОП, додаткових страхових агентів[1] та субагентів).

Діяльність з реалізації перестрахових продуктів здійснюється страховиком та/або перестраховим брокером та включає такі напрями:

1. рекламування та/або проведення маркетингових, рекламних та інших підготовчих заходів, спрямованих на укладення договорів перестрахування, зокрема, але не виключно, надання інформації про умови договору перестрахування відповідно до критеріїв та/або потреб, визначених перестрахувальниками;
2. пропозиція та консультування перестрахувальника щодо укладення договору перестрахування;
3. укладення та внесення змін до договору перестрахування (ковер-ноти, сертифіката, поліса, свідоцтва тощо), зокрема, але не виключно, залучення до оцінювання страхового ризику, вірогідності настання страхової події, оформлення документів та розрахунків за договором перестрахування;
4. отримання перестрахової премії від перестрахувальника та подальше її перерахування перестраховику;
5. оформлення необхідних документів для своєчасного здійснення перестрахової виплати перестраховиком;
6. отримання перестрахової виплати від перестраховика та подальше її перерахування перестрахувальнику.

Не вважається діяльністю з реалізації страхових та перестрахових продуктів:

1. надання інформації для рекламних цілей, якщо особа не вживає будь-яких додаткових заходів для укладення чи виконання договору страхування або перестрахування;
2. діяльність з оцінки збитків, а також оцінка розміру збитків оцінювачами та суб’єктами оціночної діяльності;
3. надання страховикам та страховим посередникам інформації про клієнтів, якщо особа, яка надає таку інформацію, не вживає будь-яких додаткових заходів для укладення договорустрахування або перестрахування;
4. надання клієнтам виключно інформації про страхові або перестрахові продукти, страхового посередника, страховика або перестраховика, якщо особа, яка надає таку інформацію, не вживає будь-яких заходів для укладення договору страхування або перестрахування.

[1] додатковий страховий агент – фізична особа – підприємець або юридична особа, яка включена до Реєстру посередників та здійснює діяльність від імені та в інтересах страховика за винагороду за реалізацію страхових продуктів на підставі договору із страховиком, якщо одночасно виконуються всі такі умови:

основним видом діяльності такої особи є здійснення іншої господарської діяльності, ніж реалізація страхових продуктів;

така особа реалізує страхові продукти як доповнення до товару (послуги), що реалізується (надається) нею в межах здійснення основного виду її господарської діяльності;

страхові продукти, що реалізуються такою особою, не передбачають страхування за класами страхування 10-13, 19-23, крім випадків, якщо такі страхові продукти є доповненням до товарів або послуг, що реалізуються такою особою в межах здійснення основного виду її господарської діяльності.

Суб’єкти діяльності з реалізації страхових продуктів є: страховики, страхові агенти, додаткові агенти, субагенти, страхові брокери

Суб’єкти діяльності з реалізації перестрахових продуктів є: страховики, перестрахові брокери.

Страхові посередники мають право на здійснення діяльності з реалізації страхових та перестрахових продуктів, після внесення до Реєстру посередників.

Реєстрацію та внесення записів про страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів до Реєстру посередників здійснює страховик, реалізацію страхових продуктів якого здійснює такий посередник.

Страховик має право уповноважити страхового агента на здійснення дій, пов’язаних з внесенням записів про своїх субагентів до Реєстру посередників у порядку, передбаченому Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

Реєстрацію страхових та перестрахових брокерів та внесення відповідних записів до Реєстру посередників здійснює Регулятор.

Страховий агент, додатковий страховий агент має право звернутися до Регулятора щодо внесення змін до запису в Реєстрі посередників про такого посередника, у тому числі про субагента, з яким співпрацює страховий агент.

Суб’єкти діяльності з реалізації страхових та перестрахових продуктів – юридичні особи та фізичні особи – підприємці, що використовують найману працю, зобов’язані призначити керівників з реалізації, які зобов’язані забезпечувати виконання вимог законодавства про реалізацію страхових продуктів.

Право на здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів страховим посередником припиняється з дня виключення запису з Реєстру посередників.

Виключення запису про страхового посередника (крім брокера) з Реєстру посередників здійснюється страховиком з таких підстав:

1. невідповідність страхового агента – фізичної особи та фізичної особи – підприємця, керівників з реалізації страхового агента – юридичної особи , фізичної особи – підприємця та представництва страхового або перестрахового брокера – нерезидента, вимогам, щодо повної цивільної дієздатності, необхідного рівня знань та ділової репутації (ст. 73 Закону України «Про страхування»);
2. встановлення фактів подання страховим посередником недостовірної інформації у документах, на підставі яких запис про таку особу внесено до Реєстру посередників;
3. наявність заборони на здійснення відповідної діяльності фізичною особою та фізичною особою – підприємцем за рішенням суду, що набрало законної сили;
4. відсутність інформації про проходження страховим посередником – фізичною особою та фізичною особою – підприємцем, керівником з реалізації страхового посередника – юридичної особи, страхового або перестрахового брокера – нерезидента, фізичної особи – підприємця навчання або підвищення кваліфікації у строки, визначені цим Законом;
5. проведення державної реєстрації припинення страхового посередника як юридичної особи, представництва страхового або перестраховогоброкера – нерезидента або державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхового посередника, який є фізичною особою – підприємцем;
6. смерть фізичної особи, фізичної особи – підприємця або визнання такої особи безвісно відсутньою чи померлою за рішенням суду;
7. виявлення фактів приймання страхових (перестрахових) премій та страхових (перестрахових) виплат страховими посередниками без дотримання вимог щодо відкриття та ведення поточного рахунку із спеціальним режимом використання, встановлених ст. 69 Закону України «Про страхування»;
8. неподання повідомлення про новий договір страхування відповідальності страхового посередника якщо страховий посередник отримує страхові та/або перестрахові премії, страхові та/або перестрахові виплати;
9. встановлення фактів подання страховим посередником недостовірної інформації у документах, на підставі яких запис про таку особу та її керівників з реалізації внесено до Реєстру посередників.

Виключення запису про страхового посередника з Реєстру посередників здійснюється Регулятором з таких підстав:

1. систематичне порушення страховим посередником та його керівниками з реалізації законодавства про реалізацію страхових та перестрахових продуктів та/або про захист прав споживачів;
2. невиконання страховим посередником та його керівниками з реалізації розпорядження Регулятора про усунення порушень;
3. порушення страховим посередником та його керівниками з реалізації вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4. нездійснення страховим посередником діяльності з надання посередницьких послуг протягом останніх 12 місяців;
5. подання страховим посередником заяви про виключення запису про нього з Реєстру посередників.
6. Виключення запису про страхового та/або перестрахового брокера з Реєстру посередників здійснюється Регулятором з усіх підстав перелічених вище.

Страхові посередники – фізичні особи та фізичні особи – підприємці, працівники з реалізації та керівники з реалізації страховиків, страхових посередників – юридичних осіб, представництв страхових та/або перестрахових брокерів – нерезидентів та страхових посередників – фізичних осіб – підприємців до початку та впродовж всієї діяльності (виконання трудових обов’язків) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів зобов’язані мати:

1. повну цивільну дієздатність;
2. підтвердження необхідного рівня знань відповідно до ст. ст. 83 і 84 Закону України «Про страхування»;
3. бездоганну ділову репутацію. Ознаками відсутності бездоганної ділової репутації є такі обставини:
   • особа в установленому законодавством порядку позбавлена права займати посади або займатися професійною діяльністю або за порушення вимог цього Закону була виключена з Реєстру посередників, – протягом трьох років з дня прийняття такого рішення Регулятором або страховиком;
   • особа має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, за кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності;
   • особа була відповідальною за виконання ключових функцій або була власником істотної участі у фінансовій установі не менше шести місяців протягом одного року, що передує прийняттю рішення про застосування заходу впливу у вигляді:
     • анулювання всіх ліцензій фінансової установи – протягом п’яти років з дати прийняття рішення відповідного державного органу про анулювання ліцензії;
     • призначення тимчасової адміністрації у фінансовій установі, – протягом п’яти років з дати прийняття рішення відповідного державного органу;
   • особа була керівником, головним бухгалтером або власником істотної участі у фінансовій установі не менше шести місяців, якщо таку фінансову установу в цей період або протягом одного року після цього було визнано банкрутом та/або піддано процедурі примусової ліквідації, – протягом 10 років з дня визнання фінансової установи банкрутом або початку процедури примусової ліквідації;
   • особа включена до переліку осіб, пов’язаних із терористичною діяльністю, або стосовно неї застосовано санкції відповідно до Закону України «Про санкції» та/або міжнародні санкції, та/або дії якої створюють умови для виникнення воєнного конфлікту та застосування воєнної сили проти України;
4. чинний договір страхування відповідальності страхових посередників, за умови, що страховий посередник отримує страхові та/або перестрахові премії та страхові та/або перестрахові виплати.

Страховий агент – фізична особа – підприємець, страховий агент – юридична особа, субагент – фізична особа – підприємець, субагент – юридична особа зобов’язані призначити керівників з реалізації та вести перелік своїх працівників з реалізації та надавати його страховику, страхові продукти якого реалізує такий посередник. Такий перелік може надаватися страховику у вигляді актуального посилання на перелік працівників з реалізації, що ведеться таким страховим агентом, субагентом на своєму веб-сайті.

Страховий агент – фізична особа – підприємець, страховий агент – юридична особа, додатковий страховий агент має право отримувати страхові премії від клієнтів з подальшим перерахуванням їх страховику, якщо це визначено договором та за умови наявності поточного рахунку із спеціальним режимом використання і договору страхування відповідальності такого страхового посередника відповідно до ст. 69 Закону України «Про страхування».

Страховим агентам – фізичним особам заборонено отримувати страхові премії за договорами страхування від клієнтів. У такому разі укладений договір страхування вважається нікчемним.

Страховий агент, додатковий страховий агент здійснює свою діяльність з реалізації страхових продуктів від імені та в інтересах страховика на підставі договору із страховиком, укладеного відповідно до законодавства

Страховий агент за погодженням із страховиком має право передати частину своїх зобов’язань щодо реалізації страхових продуктів субагенту на підставі договору.

Щодо реалізації страхових та/або перестрахових продуктів працівниками страховика

Страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності із страхування, має право на реалізацію відповідних страхових та/або перестрахових продуктів шляхом виконання його працівниками трудових обов’язків з реалізації відповідних страхових продуктів.

Страховик зобов’язаний вести переліки своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації. Порядок та вимоги щодо розкриття інформації в переліку працівників з реалізації визначаються Регулятором.

Страховик має право на реалізацію страхових продуктів інших страховиків відповідно до укладеного договору.

Страховик зобов’язаний перевіряти відповідність своїх працівників з реалізації вимогам, передбаченим ст. 73 Закону України «Про страхування».

Страховик зобов’язаний забезпечувати організацію навчання своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації та підвищення їхньої кваліфікації.

Страховик зобов’язаний затвердити, запровадити та регулярно переглядати внутрішні політики та процедури щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів його керівниками з реалізації та працівниками з реалізації.

Страховик несе відповідальність перед клієнтами за виконання умов договору страхування та/або перестрахування у разі допущення помилок або необережності його працівниками з реалізації.

Щодо реалізації страхових продуктів страховими посередниками (крім брокерів)

Страховик зобов’язаний розробити, затвердити, запровадити та регулярно переглядати свої внутрішні політики (процедури, положення) щодо порядку взаємодії та співпраці із страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами.

Зазначені політики повинні включати, зокрема:

1. правила організації роботи страховика із страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами, порядок укладення та розірвання договорів з ними;
2. порядок внесення записів, внесення змін до записів та виключення записів про страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів з Реєстру посередників;
3. порядок моніторингу відповідності страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів вимогам законодавства та порядок оновлення інформації про них у Реєстрі посередників;
4. порядок організації та проведення навчання страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів, їх керівників з реалізації та працівників з реалізації, підвищення їхньої кваліфікації;
5. порядок контролю за дотриманням страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами вимог законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових продуктів, а також порядок реагування страховика на порушення умов діяльності, допущені такими страховими посередниками;
6. порядок нарахування та виплати винагороди за реалізацію страховим агентам та додатковим страховим агентам.

Страховик зобов’язаний вести переліки працівників з реалізації страхового агента та субагента, які реалізують його страхові продукти.

Переліки працівників з реалізації страхового агента та субагента можуть надаватися страховиком шляхом розміщення у своєму переліку актуальних посилань на переліки працівників з реалізації, що ведуться таким страховим агентом та субагентом на своїх веб-сайтах. Такі переліки мають містити інформацію про працівників з реалізації, щодо ділової репутації, навчання тощо. Порядок та вимоги щодо розкриття інформації в переліку працівників з реалізації визначаються Регулятором.

Страховик зобов’язаний здійснювати контроль за відповідністю діяльності страхового агента, його керівників з реалізації та працівників з реалізації, додаткового страхового агента, його керівників з реалізації, субагента, його керівників з реалізації та працівників з реалізації вимогам законодавства, що регулюють діяльність з реалізації страхових продуктів, протягом строку дії договору з таким посередником.

Неналежний контроль страховика за діяльністю страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів відповідно до умов договору визнається Регулятором порушенням законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових продуктів.

Страховий та/або перестраховий брокер здійснює діяльність від власного імені та в інтересах клієнта на підставі договору, укладеного відповідно до законодавства України та вимог міжнародного права.

Договір з клієнтом та/або страховиком, та/або перестраховиком починає діяти не раніше дня внесення запису про страхового та/або перестрахового брокера до Реєстру посередників.

Страховий та/або перестраховий брокер має право надавати консультації та/або допомогу клієнту при виконанні страховиком та/або перестраховиком договору страхування та/або перестрахування, визначену в договорі.

Страховий брокер при супроводженні клієнта у процесі врегулювання страхового випадку має право здійснювати виплату клієнту страхового відшкодування за рахунок власних коштів (у період очікування виплати страхового відшкодування страхувальником) з подальшою компенсацією страховому брокеру цих виплат за рахунок коштів, отриманих від страховика як страхове відшкодування.

Страховий та/або перестраховий брокер має право надавати інші посередницькі послуги, пов’язані з реалізацією страхових та/або перестрахових продуктів, зокрема, але не виключно, з консультування, навчання, надання експертно-інформаційних послуг з питань оцінки ризиків та збитків, на підставі укладеного договору із страховиком та/або перестраховиком за винагороду.

Страховому та/або перестраховому брокеру забороняється:

1. отримувати винагороду за реалізацію страхового (перестрахового) продукту за одним укладеним договором страхування (перестрахування) одночасно від клієнта і від страховика (перестраховика);
2. входити до складу виконавчого органу або ради страховика – керівнику страхового та/або перестрахового брокера – юридичної особи, представництва страхового та/або перестрахового брокера – нерезидента, страховому брокеру – фізичній особі – підприємцю;
3. бути власником частки у статутному капіталі страховика;
4. перебувати у правовідносинах, які можуть поставити під загрозу здійснення діяльності з реалізації страхових та перестрахових продуктів в інтересах клієнта;
5. мати у складі власників істотної участі керівників страховика, страховика та його пов’язаних осіб.

Брокери повинні відповідати всім вимогам що ставляться для страхових агентів.

Керівники з реалізації та працівники з реалізації страховиків та страхових посередників до початку своєї діяльності зобов’язані пройти навчання та проходити підвищення кваліфікації (один раз на три роки) за навчальними програмами затвердженими страховиком, страховим брокером, перестраховим брокером та/або закладами освіти та підтвердити необхідний рівень знань у порядку, визначеному Регулятором. Тривалість навчання має становити не менше 15 годин на рік.

Навчання страхових посередників може проводитися за будь-якою формою здобуття освіти, визначеною Законом України «Про освіту», у тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Таке навчання можуть здійснювати страховики, страхові посередники та/або суб’єкти надання освітніх послуг на рівнях професійної освіти.

Організацію навчання керівників з реалізації та працівників з реалізації страховика, страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів забезпечують страховики.

Страховик може передати свої повноваження щодо субагента відповідному страховому агенту, за умови дотримання таким страховим агентом встановлених вимог.Страховий агент, додатковий страховий агент повинен пройти навчання в частині порядку та умов здійснення страхування у кожного страховика, реалізацію продуктів якого такий страховий посередник має намір здійснювати.

Страховий, перестраховий брокер повинен забезпечити організацію навчання своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації.

Порядок проведення навчання осіб, які здійснюють діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, та підтвердження ними необхідного рівня знань розробляється Регулятором.

До укладення договору страхування страховик (страховий посередник) зобов’язані з’ясувати потреби та вимоги клієнта у страхуванні. Страховик за власним рішенням або на вимогу клієнта надає індивідуальні консультації щодо умов страхових продуктів[1].

Особливості при укладені договору страхування життя

Перед укладенням договору страхування життя страховик (страховий посередник) обов’язковонадає клієнту безоплатну індивідуальну консультацію щодо умов страхових продуктів, що пропонуються, та рекомендації (пропозиції), який страховий продукт максимально відповідатиме вимогам та потребам клієнта у страхуванні, крім випадків, якщо клієнту пропонуються стандартні страхові продукти[2] та/або якщо клієнт у письмовій формі відмовився від такої консультації та/або рекомендацій.

Страховик (страховий посередник) розробляє внутрішні положення (політики) щодо порядку надання індивідуальних консультацій та формування рекомендацій (пропозицій) клієнту стосовно страхування життя.

Перед укладенням договору страхування життя страховик (страховий посередник) зобов’язаний отримати підтвердження клієнта у письмовій формі про ознайомлення з інформацією про страховий продукт та про те, що наданої інформації достатньо для прийняття ним усвідомленого рішення про укладення відповідного договору страхування.

Особа, що здійснює реалізацію страхового продукту зобов’язана надати клієнту інформацію про страховий продукт, про страховика, про страхового посередника.

ст. 85 

[1] страховий продукт – умови страхування, які задовольняють визначені потреби та інтереси клієнтів в отриманні страхової послуги

[2] стандартний страховий продукт – страховий продукт із стандартними (типовими) умовами, які є незмінними та однаковими для невизначеного кола клієнтів

Страховик (страховий посередник) до укладення договору страхування надає клієнту інформацію про страховий продукт, що пропонується, з урахуванням специфіки страхового продукту та потреб клієнта.

Форма та вимоги до надання інформації про страховий продукт встановлюються Регулятором.

Інформацію про стандартний страховий продукт страховик (страховий посередник) надає клієнту у вигляді уніфікованого (стандартизованого) документа, що містить загальну інформацію про такий продукт (далі – інформаційний документ про стандартний страховий продукт).

Страховик розробляє та затверджує інформаційний документ про стандартний страховий продукт окремо щодо кожного страхового продукту та розміщує такі інформаційні документи на власному веб-сайті.

Інформаційний документ про стандартний страховий продукт надається клієнтові безоплатно.

В інформаційному документі про стандартний страховий продукт зазначається така інформація:

1. назва “Інформаційний документ про стандартний страховий продукт” у верхній частині першого аркуша із зазначенням назви стандартного страхового продукту;
2. інформація про клас страхування (ризики в межах відповідного класу), стислий опис стандартного страхового продукту;
3. стислий опис страхових ризиків та обмежень страхування, мінімальний та/або максимальний розмір страхової суми (ліміти відповідальності) та/або страхових виплат, застосування франшизи (вид та розмір у разі її наявності);
4. відомості про територію, на яку поширюється дія договору страхування;
5. порядок та строки сплати страхової премії;
6. винятки із страхових випадків та підстави для відмови у страховій виплаті;
7. обов’язки сторін при укладенні та протягом строку дії договору страхування;
8. порядок дій у разі настання події, що має ознаки страхового випадку;
9. порядок здійснення страхових виплат;
10. строк дії договору страхування, включаючи інформацію про період страхування;
11. підстави та порядок припинення дії договору страхування;
12. посилання на документи, в яких міститься повна інформація про стандартний страховий продукт та умови договору страхування;
13. інша інформація залежно від особливостей страхового продукту.

Додаткові вимоги до форми та змісту інформаційного документа про стандартний страховий продукт Регулятором.

Особливості при укладені договору страхування життя

До укладення договору страхування життя страховик (страховий посередник) зобов’язаний надати клієнту інформацію про:

1. порядок визначення та розмір страхової суми та/або страхової виплати;
2. страхові ризики;
3. розмір та порядок визначення можливих вигод, що перевищують встановлені договором страхові суми та/або страхові виплати;
4. розміри, строки та порядок сплати страхової премії, а також умови редукування (зменшення) страхових сум та/або страхових виплат у разі несплати страхової премії у визначені договором розмірі та строки;
5. строк, на який може бути укладений договір страхування;
6. умови відмови від договору страхування, порядок дострокового припинення його дії та визначення розміру викупної суми;
7. порядок оподаткування страхових виплат, порядок застосування податкових пільг у разі укладення договору страхування життя;
8. інші умови залежно від особливостей/специфіки страхового продукту.

Якщо страховик (страховий посередник) у зв’язку з пропозицією або укладенням договору страхування життя надає кількісну інформацію про розмір можливих вигод, що перевищують встановлені договором страхові суми та/або страхові виплати, він зобов’язаний надати таку пропозицію з різними процентними ставками, на підставі яких буде визначено розмір майбутніх страхових сум та/або страхових виплат, включених до пропозиції. Страховик (страховий посередник) повинен чітко і зрозуміло повідомити клієнту, що такий розрахунок є лише розрахунковою моделлю, заснованою на припущеннях, і не може бути підставою для здійснення страхових виплат у разі настання страхового випадку за договором страхування.

( ст. 86)

Перед укладенням договору страхування страховик зобов’язаний повідомити клієнту:

1. найменування та місцезнаходження страховика (у тому числі відокремленого підрозділу страховика, який укладає договір страхування), його ідентифікаційний код;
2. відомості про ліцензію на здійснення діяльності із страхування та спосіб перевірки її актуальності;
3. перелік послуг із страхування, які можуть надаватися страховиком на запит клієнта, порядок та умови консультування клієнтів щодо страхових послуг;
4. вид винагороди, яку працівник з реалізації страховика (у разі залучення працівника до реалізації страхового продукту) отримає при укладенні договору страхування, в тому числі порядок та умови її виплати;
5. інформацію про будь-які інші платежі (крім страхових премій), які клієнт буде зобов’язаний сплатити у разі укладення договору страхування;
6. інформацію про механізми та способи захисту прав споживачів фінансових послуг (зокрема, про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг, адресу страховика, за якою приймаються скарги клієнтів);
7. іншу інформацію, визначену законами України та Регулятором.

Інформація надається клієнту в паперовій або електронній формі, у тому числі засобами електронної пошти або шляхом надання посилання на інформацію, що розміщується на веб-сайті страховика, та/або шляхом надання доступу до такої інформації через особистий кабінет клієнта чи програмний застосунок, або в інший спосіб за домовленістю з клієнтом, за умови можливості підтвердження факту надання інформації.

(ст. 87 )

Страховий агент, субагент, додатковий страховий агент або страховий брокер перед укладенням договору страхування зобов’язаний повідомити клієнту:

• Ідентифікаційні дані страхового посередника;
• про те, що він є страховим посередником, та свої повноваження відповідно до договору;
• свій номер запису в Реєстрі посередників;
• про можливість надання індивідуальної консультації щодо умов страхового продукту та рекомендації;
• про найменування, місцезнаходження страховиків, страхові продукти яких він реалізує, перелік послуг, що надаються такими страховиками, сторінку в мережі Інтернет з посиланням на Реєстр;
• про те, чи є такий страховий посередник власником істотної участі в будь-якому страховику;
• вид винагороди за укладення договору страхування, порядок та умови її виплати, в тому числі чи пропонується договір страхування на умовах:
  • платності послуги страхового посередника (винагорода за реалізацію сплачується безпосередньо клієнтом);
  • отримання винагороди за реалізацію від страховика (винагорода входить до складу страхової премії);
  • отримання винагороди будь-якого іншого виду, включаючи економічні вигоди будь-якого виду, що пропонуються або надаються у зв’язку з укладенням договору страхування;
  • комбінації будь-яких видів винагороди, зазначених у підпунктах 1.7.1, 1.7.2 і 1.7.3;
• про розмір та спосіб оплати послуг страхового посередника, якщо оплата таких послуг здійснюється безпосередньо клієнтом (додатковий страховий агент не повідомляє);
• інформацію про будь-які інші платежі (крім страхової премії), які клієнт буде зобов’язаний сплатити відповідно до умов договору страхування після його укладення(додатковий страховий агент не повідомляє);
• інформацію про механізми та способи захисту прав споживачів фінансових послуг (зокрема, про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг, адресу страховика, за якою приймаються скарги клієнтів);
• іншу інформацію, визначену законами України та Регулятором.

Інформація, визначена цією статтею, надається клієнту в паперовій або електронній формі, у тому числі засобами електронної пошти та/або шляхом надання посилання на інформацію, що розміщується на веб-сайті страхового посередника (за наявності), та/або шляхом надання доступу до такої інформації через особистий кабінет клієнта чи програмний застосунок, або в інший спосіб за домовленістю з клієнтом, за умови можливості підтвердження факту надання інформації.

( ст. 88 )

Загальні умови страхового продукту є своєрідним аналогом правил страхування, які розробляються під конкретні страхові продукти або групи продуктів та можуть в собі поєднувати ризики з різних класів страхування або тільки частину ризиків в межах одного класу страхування.

Загальні умови страхового продукту визначаються на підставі внутрішньої політики з андеррайтингу та внутрішньої політики з розроблення та впровадження страхових продуктів, розроблених та затверджених страховиком відповідно до вимог Регулятором.

Страховик у загальних умовах страхового продукту визначає основні критерії та вимоги до інформації, що має істотне значення для оцінки страхового ризику, яку надає страхувальник, у тому числі у заяві на страхування, а також індивідуальні ознаки об’єкта страхування, необхідні для оцінки страхового ризику.

Страховик зобов’язаний розміщувати та зберігати на своєму веб-сайті у відкритому доступі всі редакції загальних умов страхового продукту із зазначенням строку їх дії у порядку та протягом строку, встановлених Регулятором.

Загальні умови страхового продукту включають:

1. визначення понять і термінів, що вживаються в договорі страхування;
2. умови страхового покриття[1] за договором страхування;
3. права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов договору;
4. порядок внесення змін, дострокового припинення чи розірвання договору, їх правові наслідки;
5. порядок відмови від договору страхування;
6. порядок дій у разі настання події, що має ознаки страхового випадку;
7. порядок розрахунку та умови здійснення страхових виплат;
8. підстави відмови у страховій виплаті;
9. порядок укладення договору страхування;
10. винятки із страхових випадків та обмеження страхування;
11. порядок вирішення спорів;
12. контактні дані для звернення у разі настання події, що має ознаки страхового випадку.

(ст. 89, 99).

[1] Страхове покриття – сукупність строкових, територіальних та вартісних складових страхового захисту, що надається відповідно до договору або закону. Страхове покриття за конкретним договором страхування включає сукупність страхових ризиків, на випадок настання яких здійснюється страхування, об’єкт страхування, строк дії, грошовий еквівалент страхового захисту, а також територію дії страхового захисту

Страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об’єктом страхування можуть бути:

1. життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;
2. майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати;
3. відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Якщо законом встановлений обов’язок особи укласти договір страхування, об’єкт страхування визначається відповідно до вимог закону.

Договором страхування визначаються конкретний об’єкт страхування, з яким пов’язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов’язані з цим об’єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування. Договір страхування, у якому відсутній об’єкт страхування, є нікчемним.

Укладення договору страхування має передбачати наявність страхового інтересу[1] у потенційного страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), крім випадків укладення договорів страхування, обов’язковість яких визначена законом.

При укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховику про наявність страхового інтересу щодо об’єкту страхування та застрахованих осіб, вигодонабувачів, за наявності.

Не допускається страхування протиправних інтересів осіб, страхування для отримання неправомірної вигоди та/або вчинення шахрайських дій.

Законом може бути передбачено, що страховик не має права відмовити страхувальнику в укладенні договору страхування, обов’язковість укладення якого передбачена законом.

Договір страхування повинен містити інформацію про страхового посередника, якщо він укладається за посередництвом такої особи.

У вимогах до договору страхування змінено наступне:

1. прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або найменування вигодонабувача (за наявності);
2. інформація про об’єкт страхування;
3. розмір страхової суми та/або ліміти відповідальності за договором страхування за класами страхування іншими, ніж страхування життя;
4. розмір страхової суми та/або розміри страхових виплат за договором страхування життя (крім договорів, у яких не визначається страхова сума та/або розміри страхових виплат);
5. перелік страхових ризиків;
6. страховий тариф (крім договорів, у яких не визначається страховий тариф);
7. видалено: перелік страхових випадків, підписи сторін

Договори страхування укладаються з дотриманням вимог законодавства України про мови. Текст договору страхування має бути суцільно пов’язаним, не повинен містити подвійного тлумачення одних і тих самих положень, суперечностей або неузгодженостей між пунктами, у ньому не можуть використовуватися речення або словосполучення, що призводять до неоднозначного розуміння змісту договору.

У разі виникнення подвійного тлумачення умов договору страхування такі неоднозначні умови щодо обов’язків страхувальника тлумачяться на користь страхувальника.

У разі укладення договору страхування, в якому об’єктом страхування визначено життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення застрахованої особи, у такому договорі зазначаються:

1. інформація для ідентифікації кожної застрахованої особи, що дає змогу однозначно встановити таку особу відповідно до законодавства України, крім випадків, укладання договорів страхування за класами страхування[2] 1 і 2, та інша інформація, необхідна для визначення страхового тарифу та/або страхової премії щодо такої застрахованої особи;
2. страхове покриття та страхова премія щодо кожної застрахованої особи з урахуванням особливостей, встановлених законодавством для класу страхування (ризиків, груп ризиків, груп класів), за яким укладено договір страхування.

Договори страхування за класами страхування 1 і 2 можуть укладатися без зазначення інформації для ідентифікації кожної застрахованої особи. У такому договорі страхування інформація про застрахованих осіб зазначається в обсязі, достатньому для ідентифікації таких осіб при настанні страхового випадку та визначення розміру страхової виплати для кожної застрахованої особи.

Особливості договорів страхування життя

У договорах страхування життя додатково зазначаються:

1) інформація про застрахованих осіб, вигодонабувачів за кожним страховим випадком, передбаченим договором страхування життя, у разі визначення різних осіб за різними страховими випадками;

2) розмір страхової суми та/або страхових виплат, страхового тарифу (крім випадків, передбачених Регулятором, коли страховий тариф не визначається) та страхової премії за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків та за договором страхування життя в цілому;

3) мінімальний (гарантований) розмір викупної суми на кінець кожного року дії договору страхування життя (або на коротший регулярний період) в абсолютній величині та/або у відсотках від страхової суми за ризиком дожиття чи від сплачених страхових премій за договором страхування життя за класами страхування 19, 20[3], що містить накопичувальну складову.

Для договору страхування життя, що не містить накопичувальної складової, і договорів, укладених за іншими класами страхування, обов’язковим є зазначення порядку розрахунку розміру викупної суми;

4) розмір (величина) інвестиційного доходу, що застосовується для розрахунку страхового тарифу (розмір гарантованого інвестиційного доходу), із зазначенням, на яку суму він нараховується та як змінюється після цього страхова сума, – за договорами страхування життя, що передбачають таку умову;

5) порядок нарахування та повідомлення про бонуси та/або про результати участі у прибутках страховика – за договорами страхування життя, що передбачають або прямо не виключають такі умови;

6) розмір, умови та строки здійснення страхових виплат у формі ануїтету – за договорами страхування життя, що передбачають страхову виплату у формі ануїтету;

7) вичерпний перелік документів для отримання викупної суми, строк виплати викупної суми та відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати викупної суми;

8) форма, порядок розрахунку, умови та строки здійснення страхової виплати за кожним окремим страховим випадком;

9) умови перерахунку (зміни) розміру страхової суми та/або ануїтету;

10) порядок зміни страхувальника або страховика за договором страхування життя, зокрема порядок укладення тристоронньої угоди між страхувальником або страховиком, що змінюється, та новим страхувальником або страховиком відповідно.

(ст. ст. 89, 91, 97, 99).

[1] страховий інтерес – матеріальна заінтересованість та/або потреба потенційного страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування) у страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі

[2] Страхування від нещасного випадку (у тому числі на випадок виробничої травми та професійного захворювання),страхування на випадок хвороби (у тому числі медичне страхування).

[3] Страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23),страхування життя до шлюбу та до народження дитини.

У договорі страхування може бути зазначено як об’єкт страхування життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення застрахованої особи, стосовно якої страхувальник здійснює страхування (застрахована особа).

Якщо договором страхування не передбачено інше, страхувальник зобов’язаний повідомити з підтвердженням факту здійснення такого повідомлення, третю особу про укладений на її користь договір страхування, і якщо така особа протягом 30 календарних днів не повідомила страховика про наявність заперечень проти укладення договору страхування, такий договір вважається укладеним на її користь.

У випадках, визначених законодавством, надання застрахованою особою згоди на страхування є обов’язковим.

Законом може бути передбачено обов’язок страхувальника забезпечити страхування третьої особи. У такому випадку а застрахована особа має тільки право вимагати у страхувальника та/або страховика інформацію про укладення договору страхування, в тому числі надання документів, що підтверджують страхування такої особи.

Страхувальник, якщо інше не передбачено договором страхування та/або законодавством, має право до настання страхового випадку змінити застраховану особу за згодою страховика шляхом ініціювання внесення змін до договору страхування. За договорами страхування, якими передбачається страхування страхових ризиків, пов’язаних із страхуванням життя та здоров’я, заміна застрахованої особи дозволяється за наявності письмової згоди такої особи та страховика.

Якщо умовами договору страхування на застраховану особу, яка не є страхувальником, покладено обов’язок щодо сплати страхової премії за таким договором, страховик повинен отримати у письмовій формі згоду такої застрахованої особи.

(ст. 89).

Страхові ризики, які визначаються договором страхування, мають відповідати таким ознакам (крім договорів страхування життя лише з накопичувальною складовою):

1. вірогідність та ймовірність настання;
2. неможливість передбачити конкретний час, місце, обставини настання події, а також розмір шкоди в разі настання страхового випадку;
3. відсутність ймовірності невідворотності настання події в період дії договору страхування, про що страхувальник або страховик заздалегідь були або мали бути повідомлені;
4. настання події спричинить негативні матеріальні наслідки для страхового інтересу страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування;
5. настання події не пов’язано з навмисними діями страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування (крім випадків, визначених законом або міжнародним звичаєм), і не передбачає отримання неправомірної вигоди.

(ст. 93).

Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною.

Умовна франшиза. Страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.

Безумовна франшиза. Страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.

Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування. Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування.

(ст. 94).

Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, страхова виплата, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсну вартість майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

(ст. 94).

Страхові тарифи обчислюються страховиком математичними, статистичними та/або економічними методами з урахуванням статистики настання страхових випадків та ймовірного розміру збитків, характеристик об’єкта страхування, розміру франшизи та інших умов страхування, а за страховими ризиками за класами страхування життя – також з урахуванням величини гарантованого інвестиційного доходу за цими ризиками, якщо це передбачено договором страхування життя.

Методика розрахунку страхових тарифів є складовою внутрішньої політики з андеррайтингу та/або тарифної політики за окремим страховим продуктом, на підставі якого укладаються договори страхування, які розробляються та затверджуються страховиком відповідно до вимог встановлених Регулятором.

Страховий тариф (брутто-тариф) складається з:

1. нетто-тарифу, що включає оцінку страхового ризику, який приймається на страхування за договором страхування, та призначений для формування технічних резервів;
2. навантаження, яке включає, зокрема, витрати страховика, пов’язані з укладенням (аквізіційні витрати) та виконанням договору страхування.

Конкретний розмір страхового тарифу може визначатися в договорі страхування за згодою сторін або відповідно до законодавства. Залежно від особливостей конкретного класу страхування або у випадках, передбачених законодавством, визначення страхового тарифу в договорі страхування не є обов’язковим.

(ст. 95).

Розмір страхової премії протягом дії договору страхування може бути змінений за згодою сторін у таких випадках:

1. якщо протягом дії договору страхування виявлені нові обставини, що зменшують ймовірність настання страхового випадку та/або зменшують розмір потенційного збитку, страхувальник може вимагати від страховика відповідного зменшення розміру страхової премії;
2. якщо протягом дії договору страхування виявлені нові обставини, що збільшують ймовірність настання страхового випадку та/або збільшують розмір потенційного збитку, страховик може збільшити розмір страхової премії без зміни розміру страхової суми.

У разі відмови страхувальника від внесення відповідних змін до договору страхування страховик має право достроково припинити договір страхування з поверненням частини страхової премії, що залишилась до закінчення договору та з вирахуванням витрат, пов’язаних безпосередньо з укладенням і виконанням цього договору страхування, та фактичних страхових виплат, що були здійснені за цим договором страхування або страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за таким договором страхування життя.

(ст. ст. 93 – 95).

Договори страхування укладаються в письмовій формі у порядку визначеному Цивільним кодексом України, з дотриманням вимог щодо письмової форми правочину або законодавством про електронну комерцію.

У разі недотримання письмової форми договір страхування є нікчемним.

Договори страхування оформлюються (існують):

1. у формі паперового документа;
2. у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
3. у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами законодавства про електронну комерцію.

Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги та особливості порядку укладення договорів страхування, інші вимоги до змісту та умов договору страхування залежно від класу страхування (окремих ризиків, груп ризиків, груп класів), у тому числі для договорів страхування, обов’язковість укладення яких визначена законом.

У міжнародних системах страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються у формі та відповідно до таких умов страхування з урахуванням вимог, передбачених Законом України «Про страхування».

Особливості укладання договорів страхування життя

Договір страхування життя може бути укладений шляхом складання одного документа (договору страхування), який підписується сторонами, або шляхом обміну листами, документами, які підписуються стороною, що їх надсилає. У разі подання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, про намір укласти договір страхування такий договір може бути укладений шляхом надсилання страхувальнику відповідної переддоговірної інформації і документів та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), що не містить розбіжностей з поданою заявою, крім випадків, якщо страхувальник надав на це попередню згоду у заяві. Страхувальник має право відмовитися від договору страхування життя, якщо поліс містить розбіжності із заявою, протягом 45 днів з дня його отримання, а страховик зобов’язаний повернути отримані кошти за таким договором у повному обсязі.

(ст. 97).

У разі смерті страхувальника – фізичної особи, який уклав договір страхування майна, права і обов’язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно у спадок та/або у випадку, передбаченому Цивільним кодексом України, вважаються такими, що прийняли спадщину. Страховик та/або спадкоємець має право ініціювати внесення змін до договору страхування щодо заміни страхувальника.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір страхування життя та здоров’я на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти до цих осіб або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язок щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо страхувальник – юридична особа припиняється з визначенням правонаступника (правонаступників), права та обов’язки страхувальника переходять до такого правонаступника (правонаступників) відповідно до законодавства.

Заміна страховика у договорі страхування може здійснюватися шляхом укладення тристороннього договору між страховиком, який передає зобов’язання за договором страхування, страховиком, який приймає такі зобов’язання, та страхувальником або договору про передачу страхового портфеля.

В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншої фізичної чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

(ст. 100).

Запроваджується право страхувальника на відмову від договору страхування

У договорі страхування зазначається право страхувальника на відмову від договору страхування, порядок та строки повернення страховиком страхової премії (її частини) в разі відмови страхувальника від договору страхування, а також інші умови використання права на відмову від договору страхування.

Страхувальник має право протягом 30 календарних днів з дня укладення договору страхування відмовитися від такого договору без пояснення причин, крім:

1. договорів страхування, строк дії яких становить менше30 календарних днів;
2. випадків, якщо повідомлено про настання події, що має ознаки страхового випадку, за цим договором страхування.

Страхувальник має право відмовитися від договору страхування життя, якщо поліс містить розбіжності із заявою, протягом 45 днів з дня його отримання, а страховик зобов’язаний повернути отримані кошти за таким договором у повному обсязі.

Про намір відмовитися від договору страхування страхувальник повідомляє страховика у письмовій (електронній) формі.

Страховик зобов’язаний повернути страхувальнику сплачену страхову премію повністю, за умови що протягом цього періоду не відбулася подія, що має ознаки страхового випадку.

(ст. ст. 97, 107).

Об’єкт договору страхування може бути застрахований двома або більше страховиками, кожен із яких є співстраховиком. У такому разі в договорі визначається пропорція (частка) та сума участі кожного страховика (співстраховика) за одним договором страхування (договір співстрахування).

У договорі співстрахування повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного співстраховика.

Відповідальність страховиків за договором страхування (співстрахування) є окремою та не є спільною і обмежується виключно індивідуальною пропорцією (часткою) участі страховика.Кожен із зазначених у договорі страховиків не несе відповідальності за пропорції (частки) участі інших страховиків, які з будь-яких причин не виконують повністю або частково своїх зобов’язань.

Якщо це прямо визначено договором співстрахування, один із страховиків може визначати умови страхування за договором співстрахування для решти страховиків (страховик-лідер) та брати участь у врегулюванні страхових випадків від імені інших страховиків з урахуванням того, що кожний співстраховик несе відповідальність виключно в межах своєї пропорції (частки), якщо інше не зазначено у договорі.

У разі ліквідації страховика, що є стороною договору співстрахування, дія такого договору припиняється щодо пропорції (частки) участі такого страховика у порядку, встановленому законодавством України.

Регулятор має право встановлювати особливі умови укладення та виконання договорів співстрахування, а також додаткові вимоги до таких договорів та особливості розрахунку технічних резервів за такими договорами.

(ст. 111).

Перестрахувальник має право передати повністю або частково свої зобов’язання за договором страхування перестраховику для відшкодування витрат перестраховиком шляхом укладення договору перестрахування відповідно до політики перестрахування, розробленої та затвердженої страховиком згідно з вимогами, встановленими Регулятором.

Передача зобов’язань за договором страхування перестраховику здійснюється в один з таких способів або шляхом їх поєднання:

1. перестрахувальник має право передати всі або окремі ризики за укладеним договором страхування, а перестраховик має право прийняти їх або відмовити в їх прийнятті (факультативне перестрахування);
2. перестрахувальник зобов’язаний передати перестраховику в перестрахування всі або окремі ризики за договорами страхування, укладеними перестрахувальником, а перестраховик зобов’язаний їх прийняти відповідно до умов договору перестрахування (облігаторне перестрахування).

Розмір суми відповідальності, в межах якої перестрахувальник залишає за собою ризик виконання частини своїх зобов’язань за договором страхування визначається у договорі перестрахування.

Факт прийняття ризику в перестрахування може посвідчуватися сертифікатом, полісом, ковер-нотою тощо.

Залежно від способу передачі зобов’язань за договором перестрахування сторони можуть врегульовувати взаємовідносини шляхом обміну іншими документами (сліп, бордеро премій, бордеро збитків тощо).

Незалежно від права, що підлягає застосуванню до договору перестрахування, істотні умови договору перестрахування повинні відповідати вимогам, встановленим Законом України «Про страхування».

Додаткові вимоги до порядку та умов укладення договорів перестрахування, в тому числі укладених з нерезидентами, за окремими класами, ризиками та/або договорами страхування можуть встановлюватися Регулятором у випадках, визначених законом.

(ст. 111).

Страховику заборонено розкривати інформацію про надання послуги із страхування, визначену відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»[1] (далі – таємниця страхування), якщо відповідно до законодавства України він зобов’язаний не розголошувати таку інформацію. Страховик, особи, які входять до складу органів управління та контролю страховика, аудитори, відповідальні актуарії, інші особи, які є працівниками страховика, страхові посередники та їх працівники зобов’язані зберігати таємницю страхування.

Усі керівники та/або працівники страховика при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження таємниці страхування.

Ця вимога поширюється також на страхових посередників та їх працівників, інших осіб, яким страховик доручив виконання частини діяльності із страхування.

Обов’язок щодо збереження таємниці страхування зберігається після припинення правових відносин зі страховиком.

Інформація, що становить таємницю страхування, розкривається страховиком:

1. на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2. на письмову вимогу (ухвалу) судді, суду або за рішенням суду;
3. на письмову вимогу Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів прокуратури, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фіскальної політики, щодо проведення операцій страхування (перестрахування) конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи – підприємця за договором страхування (перестрахування) у разі початку кримінального провадження стосовно такої фізичної особи або посадових осіб юридичної особи з обов’язковим посиланням на розпочате кримінальне провадження;
4. на письмову вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масовогознищення;
5. на письмову вимогу органу Антимонопольного комітету України в рамках виконання ним завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції;
6. на письмову вимогу Регулятора.

Вимога державного органу на отримання інформації, що становить таємницю страхування:

1. викладається на бланку державного органу;
2. подається за підписом керівника державного органу (або його заступника), що скріплюється гербовою печаткою такого державного органу;
3. містить передбачені Законом України «Про страхування» підстави отримання такої інформації;
4. містить посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Страховик має право надавати інформацію, що становить таємницю страхування, іншим страховикам у межах, необхідних для укладення та/або виконання договору страхування (перестрахування), з дотриманням вимог законодавства щодо захисту персональних даних.

Вимоги щодо таємниці страхування поширюються на керівників та/або працівників об’єднань страховиків, у разі якщо законодавством України такі об’єднання забезпечують укладення, припинення, виконання зобов’язань за договорами страхування страховиками, які входять до таких об’єднань.

Особливості оброблення, зберігання, захисту, використання, передавання та розкриття інформації, що становить таємницю страхування, встановлюються Регулятором.

(ст. 113).

[1] До таємниці фінансової послуги, зокрема, належить інформація про:

1) рахунки клієнта;

2) операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини;

3) фінансовий або майновий стан клієнта;

4) організацію та здійснення охорони надавачів фінансових послуг та/або посередників та осіб, які перебувають у приміщеннях надавачів фінансових послуг та/або посередників, а також будь-яка інформація про коди (шифрування тощо), що використовуються надавачем фінансових послуг та/або посередником для захисту інформації;

5) організаційно-правову структуру клієнта – юридичної особи, її керівників, напрями діяльності;

6) діяльність клієнтів чи інша інформація, що становить комерційну таємницю, про будь-який проект, винахід, зразки продукції тощо, інша комерційна інформація;

7) надавачів фінансових послуг та/або посередників та їхніх клієнтів, що отримується/збирається Регулятором під час здійснення своїх повноважень, у тому числі під час здійснення нагляду, включаючи валютний нагляд, оверсайту, а також перевірок з питань дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, законодавства з питань застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), законодавства про захист прав споживачів;

8) надавачів фінансових послуг та/або посередників та їхніх клієнтів, що отримується Регулятором відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу нагляду за фінансовими установами іноземної держави.

Регулятор здійснює нагляд на консолідованій основі за страховими групами, переважна діяльність у яких здійснюється фінансовими установами, нагляд за діяльністю яких здійснює Регулятор.

У разі наявності спільного контролера з учасниками страхової групи, до складу страхової групи включаються інші юридичні особи, які не є фінансовими установами (зокрема материнська компанія).

З метою здійснення нагляду на консолідованій основі Регулятор має право визначати в межах страхової групи підгрупи, що складаються щонайменше з двох страховиків, та здійснювати за ними нагляд на субконсолідованій основі.

Регулятор має право встановлювати вимоги до консолідованого капіталу платоспроможності для страхової групи, який повинен враховувати загальну диверсифікацію ризиків, що існують для всіх страховиків у такій групі, з метою коректного відображення ризиків, яких зазнає така група та виконуватись на постійній основі.

Вимоги до консолідованого капіталу платоспроможності, а також складові та пропорції складових регулятивного капіталу, що є прийнятними для виконання вимог до консолідованого капіталу платоспроможності, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора. Розмір прийнятного регулятивного капіталу страхової групи для виконання вимог до консолідованого капіталу платоспроможності повинен перевищувати розмір консолідованого капіталу платоспроможності.

Нагляд за концентрацією ризиків на груповому рівні, а також контроль за суттєвими внутрішньогруповими договорами здійснюється відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора. Регулятором можуть встановлюватися також інші особливості здійснення нагляду за страховими групами.

(ст. 115).

Регулятор проводить планові та позапланові інспекційні перевірки страховиків, філій страховиків-нерезидентів, страхових посередників та страхових груп.

Інспекційні перевірки проводяться з метою:

визначення рівня безпечності і стабільності операцій страховика та/або страхової групи;

достовірності звітності страховика та/або страхової групи;

дотримання вимог законодавства України у сфері фінансових послуг.

Планова інспекційна перевірка проводиться відповідно до плану, затвердженого Регулятором, не більше одного разу на рік.

Позапланові інспекційні перевірки можуть проводитися також з інших обґрунтованих підстав, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.

Регулятор проводить інспекційні перевірки у порядку і відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про страхування» та нормативно-правовими актами Регулятора.

(ст. 116).

Інструменти щодо недопущення та/або усунення порушень вимог до платоспроможності застосовуються до страховиків та умовно, поділяються на такі групи:

Інструменти, що використовуються при самостійному виявлені та визнанні страховиком значного ризику вчинення порушення вимог до платоспроможності або вчинення такого порушення (план відновлення діяльності страховика, план фінансування страховика);

Інструменти, що використовуються при самостійному виявлені Регулятором значного ризику вчинення порушення вимог до платоспроможності або вчинення такого порушення (заходи раннього втручання, заходи впливу).

Інструменти щодо недопущення та/або усунення інших порушень застосовуються до страховиків або інших об’єктів нагляду[1], поділяються на такі групи:

коригувальні заходи;

заходи впливу.

План відновлення діяльності страховика

У разі якщо прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до капіталу платоспроможності не перевищує 120 відсотків капіталу платоспроможності та/або наявні значні ризики порушення вимог до капіталу платоспроможності у наступні три місяці, страховик негайно повідомляє про це Регулятора та протягом 30 днів з дня виявлення відповідних обставин складає план відновлення діяльності страховика або оновлює раніше складений план відновлення діяльності страховика, якщо припущення, покладені у його основу, є недійсними, та подає його Регулятору для погодження.

План відновлення діяльності страховика повинен гарантувати відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог до капіталу платоспроможності протягом не більше 180 днів з дня встановлення порушення вимог до капіталу платоспроможності.

Регулятор у порядку та за умов, визначених його нормативно-правовими актами, погоджує або відхиляє план відновлення діяльності страховика або оновлений план відновлення діяльності страховика протягом 15 робочих днів після його надходження. У разі відхилення плану відновлення діяльності страховика Регулятор надає страховику вмотивовані пояснення такого відхилення. Страховик зобов’язаний подати Регулятору виправлений план відновлення діяльності страховика протягом 10 робочих днів після отримання повідомлення Регулятора про відхилення плану відновлення діяльності страховика.

Страховик починає реалізацію плану відновлення діяльності страховика з дня його погодження. Страховик подає Регулятору звіти про виконання плану відновлення діяльності страховика кожні 30 днів.

У разі вмотивованого звернення страховика за рішенням Регулятора строк реалізації плану відновлення діяльності страховика може бути подовжено, але не більш як на 90 днів. Регулятор може відмовити у подовженні строку, якщо страховик не виконує частково або повністю план відновлення діяльності страховика.

Страховику забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-який інший спосіб у разі недотримання вимог до капіталу платоспроможності та/або наявності значних ризиків порушення вимог до капіталу платоспроможності.

(ст. 117).

План фінансування страховика

У разі порушення вимог до мінімального капіталу та/або наявності значних ризиків порушення вимог до мінімального капіталу у наступні три місяці страховик негайно повідомляє про це Регулятору та протягом 15 днів з дня виявлення відповідних обставин складає план фінансування страховика та подає його до Регулятора для погодження.

План фінансування страховика повинен гарантувати відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог щонайменше до мінімального капіталу протягом не більше 90 днів з дати, коли було встановлено порушення вимог до мінімального капіталу.

Регулятор у порядку та за умов, визначених його нормативно-правовими актами, погоджує або відхиляє план фінансування страховика протягом 10 робочих днів після його надходження. У разі відхилення плану фінансування страховика Регулятор надає страховику вмотивовані пояснення такого відхилення. Страховик зобов’язаний подати до Регулятора оновлений план фінансування страховика протягом 10 робочих днів після отримання повідомлення Регулятора про відхилення плану фінансування.

Страховик починає реалізацію плану фінансування страховика з дня його погодження. Страховик подає Регулятору звіти про виконання плану фінансування страховика кожні 15 днів.

У разі якщо страховик складає та подає Регулятору для погодження план фінансування у процесі виконання плану відновлення діяльності, план фінансування включається до плану відновлення діяльності. При цьому строки відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог до капіталу платоспроможності не подовжуються.

(ст. 118).

Заходи раннього втручання

Регулятор має право застосувати один чи декілька заходів раннього втручання у разі настання хоча б однієї з таких умов:

1) прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до капіталу платоспроможності не перевищує 120 відсотків капіталу платоспроможності;

2) прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до мінімального капіталу не перевищує 120 відсотків мінімального капіталу (якщо розмір мінімального капіталу є вищим за розмір капіталу платоспроможності).

До заходів раннього втручання належать:

1. тимчасове збільшення частоти подання фінансової та інших видів звітності або вимога надання додаткової інформації;
2. обмеження виплати змінних винагород та бонусів/премій;
3. встановлення обмеження на розподіл прибутку та інші види розподілу капіталу;
4. вимога складання або оновлення плану відновлення діяльності страховика протягом 30 днів, якщо припущення, які лягли в основу діючого плану відновлення, суттєво відхиляються від поточних обставин. Критерії суттєвих відхилень визначаються нормативно-правовими актами Регулятора;
5. вимога реалізації окремих заходів плану відновлення діяльності страховика;
6. вимога реалізації окремих заходів плану фінансування страховика;
7. заборона приймати страховий портфель від іншого страховика;
8. заборона здійснювати вхідне перестрахування;
9. вимога коригування або перегляду стратегії та/або плану діяльності страховика;
10. встановлення підвищених вимог до системи внутрішнього контролю страховика;
11. встановлення підвищених вимог до складу активів та правил формування технічних резервів;
12. вимога здійснення перерахунку розміру капіталу платоспроможності та технічних резервів для цілей платоспроможності, якщо показники діяльності страховика відхиляються від припущень, на яких базуються розрахунки;
13. тимчасове, у тому числі до усунення виявлених порушень, встановлення для страховиків, страхових груп обмежень щодо здійснення окремих видів операцій;
14. зупинення виплат дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
15. скликання загальних зборів безпосередньо Регулятором або на його вимогу органами управління страховика;
16. тимчасове відсторонення від виконання обов’язків окремих членів правління, головного ризик-менеджера, головного внутрішнього аудитора, головного комплаєнс-менеджера або відповідальних за виконання цих функцій осіб.

У разі порушення страховиком вимог щодо капіталу платоспроможності Регулятор додатково може застосовувати такі заходи раннього втручання:

1. заборона чи обмеження розпорядження та/або відчуження усіх або частини активів;
2. тимчасова, у тому числі до усунення виявлених порушень, заборона страховику укладати нові договори страхування (перестрахування) та/або продовжувати строк дії укладених договорів страхування (перестрахування), здійснювати інші операції з активами;
3. вимога звільнення окремих членів правління, головного ризик-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія, головного комплаєнс-менеджера або відповідальних за виконання цих функцій осіб.

(ст. 120).

Коригувальні заходи

У разі виявлення у діяльності страховика або інших об’єктів нагляду ознак, що свідчать про потенційне порушення вимог законодавства України та/або про загрозу функціонуванню страховика або його фінансовому стану, Регулятор має право застосувати до страховика або інших об’єктів нагляду коригувальні заходи. Перелік таких ознак встановлюється Регулятором.

Коригувальні заходи полягають у наданні Регулятором рекомендацій щодо вчинення дій та/або необхідності утримання від вчинення будь-яких дій з метою усунення обставин та/або уникнення виявлених ризиків.

У рішенні Регулятора про застосування коригувального заходу зазначається строк виконання наданих рекомендацій, а також застереження, що їх невиконання у такий строк є підставою для віднесення страховика до більш ризикової категорії з метою здійснення нагляду відповідно до  ризик-орієнтованого підходу.

У разі виявлення під час здійснення нагляду однотипних недоліків у діяльності чи однотипних порушень страховиками та/або іншими особами, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора, вимог законодавства України Регулятор може видавати рекомендації необмеженому колу страховиків  та/або інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора,  що оприлюднюються шляхом розміщення на сторінці офіційного інтернет-представництва Регулятора у встановленому його нормативно-правовими актами порядку.

(ст. 119).

Заходи впливу

Заходи впливу застосовуються за:

1. порушення вимог Закону України «Про страхування» і нормативно-правових актівРегулятора;
2. порушення вимог, рішень та/або розпоряджень Регулятора;
3. здійснення страховиками ризикової діяльності, яка загрожує інтересам клієнтів чи інших кредиторів;
4. застосування іноземними державами або міждержавними об’єднаннями чи міжнародними організаціями до страховика санкцій, що становлять загрозу інтересам клієнтів чи інших його кредиторів та/або стабільності фінансової системи.

Заходи впливу, що можуть застосовуватись до страховиків:

1. письмове застереження про усунення порушень та/або вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень;
2. зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
3. скликання органів управління страховика;
4. укладення із страховиком письмової угоди, за якою страховик зобов’язується сплатити визначене грошове зобов’язання та/або вжити заходів для усунення та/або недопущення в подальшій діяльності порушень, для поліпшення фінансового стану страховика, підвищення ефективності функціонування системи управління ризиками тощо. У разі невиконання або неналежного виконання страховиком умов письмової угоди Регулятор має право застосувати до нього інші заходи впливу, передбачені цією частиною;
5. встановлення для страховиків, страхових груп обмежень щодо здійснення окремих видів операцій, у тому числі діяльності за окремим класом/окремими класами страхування (ризиком/ризиками в межах відповідного класу);
6. тимчасова, у тому числі до усунення виявлених порушень, заборона страховику укладати нові договори страхування (перестрахування) та/або продовжувати строк дії укладених договорів страхування (перестрахування), у тому числі за окремим класом/окремими класами страхування (ризиком/ризиками в межах відповідного класу), здійснювати інші операції з активами;
7. накладення штрафів на страховика за:
   • використання страховиком послуг з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, що надаються особами без їх реєстрації як страхових посередників або включення до переліку працівників з реалізації, – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат;
   • неправомірну реєстрацію страховиком страхового агента, додаткового страхового агента, субагента або неправомірне включення до переліку працівників з реалізації страховика та страхового агента – у розмірі 30 мінімальних заробітних плат;
   • неналежний нагляд страховика за діяльністю його працівників з реалізації та керівників з реалізації, страхових агентів, субагентів та додаткових страхових агентів – у розмірі 15мінімальних заробітних плат;
   • виконання функціональних обов’язків щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів керівниками з реалізації та працівниками з реалізації страховика, які не відповідають встановленим вимогам до таких осіб – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат;
   • невиконання страховиком вимог щодо надання інформації клієнту до укладення договору страхування – у розмірі 2 мінімальних заробітних плат;
   • відмову страховика від перевірки Регулятора або перешкоджання такій перевірці – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат;
   • ухилення страховиком від виконання або несвоєчасне виконання розпорядження про усунення порушення в діяльності з реалізації страхових послуг – у розмірі від 5 до 30мінімальних заробітних плат;
8. накладення інших штрафів на страховика – згідно з нормативно-правовим актом Регулятора щодо застосування санкцій у вигляді штрафів, яким встановлені розміри штрафів за певні порушення, – не більше 5 відсотків розміру мінімального капіталу страховика на останню звітну дату;
9. тимчасове відсторонення посадової особи об’єкта нагляду від виконання обов’язків;
10. віднесення страховика до категорії неплатоспроможних;
11. анулювання ліцензії на здійснення діяльності із страхування;
12. ліквідація страховика.

Заходи впливу, що можуть застосовуватись до власників істотної участі у страховику або до інших осіб за порушення пов’язанні з участю у страховику:

1. письмове застереження про усунення порушень та/або вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень;
2. накладення штрафів:
   • на власників істотної участі за невиконання прийнятих на себе зобов’язань про надання необхідної фінансової допомоги страховику в рамках вжиття заходів для приведення діяльності страховика у відповідність із вимогами законодавства – не більше 10 відсотків розміру мінімального капіталу страховика на останню звітну дату, зважену на частку істотної участі, якою володіє власник істотної участі у страховику;
   • на особу, яка набула або збільшила істотну участь у страховику з порушенням Закону України «Про страхування», – не більше 10 відсотків:
     • номінальної вартості придбаних акцій (паїв, часток) страховика, якщо особа набула або збільшила пряму істотну участь у страховику;
     • номінальної вартості акцій (паїв, часток), які належать акціонеру (учаснику) страховика, через якого особа набула або збільшила істотну участь у страховику, якщо особа набула або збільшила опосередковану істотну участь у страховику;

3. тимчасова заборона використання власником істотної участі у страховику права голосу на загальних зборах страховика (тимчасова заборона права голосу).

Заходи впливу, що можуть застосовуватись до інших об’єктів нагляду:

1. письмове застереження про усунення порушень та/або вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень;
2. зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
3. накладення штрафів за:
   • здійснення страховим посередником діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів без реєстрації, на юридичних осіб – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат;
   • реєстрація страхового посередника шляхом надання неправдивих відомостей або іншим незаконним шляхом – накладення штрафу, на юридичних осіб – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат;
   • подання страховим або перестраховим брокером завідомо недостовірної інформації Регулятору для внесення до Реєстру, на юридичних осіб – у розмірі від 5 до 35 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – підприємців – у розмірі від 1 до 10 мінімальних заробітних плат;
   • невиконання страховим посередником вимоги щодо ведення окремих поточних рахунків для отримання платежів за договорами страхування (перестрахування), – у розмірі 30 мінімальних заробітних плат;
   • здійснення діяльності з реалізації страхових продуктів страховими посередниками, виконання функціональних обов’язків щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів керівниками з реалізації та працівниками з реалізації страхового посередника, які не відповідають встановленим вимогам до таких осіб, на юридичних осіб – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат;
   • невиконання страховим агентом – фізичною особою – підприємцем, страховим агентом – юридичною особою, страховим та/або перестраховим брокером вимоги про страхування відповідальності:
     • за відсутність договору не більше трьох робочих днів – у розмірі 1 мінімальної заробітної плати;
     • за відсутність договору не більше 14 календарних днів – у розмірі 2 мінімальних заробітних плат;
     • за відсутність договору більше 14 календарних днів – у розмірі 4 мінімальних заробітних плат;
   • невиконання страховим посередником вимог щодо надання інформації клієнту до укладення договору страхування, на юридичних осіб – у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі 1 мінімальної заробітної плати;
   • відмова страхового посередника від перевірки Регулятора або перешкоджаннятакій перевірці, на юридичних осіб – у розмірі 35 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат;
   • ухилення страховим посередником від виконання або несвоєчасне виконаннярозпорядження про усунення порушення в діяльності з реалізації страхових послуг, на юридичних осіб – у розмірі від 5 до 30 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб – у розмірі від 1 до 10 мінімальних заробітних плат;
4. тимчасове відсторонення посадової особи об’єкта нагляду від виконання обов’язків;
5. виключення з державних реєстрів, які ведуться Регулятором, у тому числі позбавлення статусу саморегулівної організації та виключення осіб, які здійснюють діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів.

(ст. 121).

[1] об’єкти нагляду – страховики, перестраховики, надавачі супровідних послуг на ринку страхування, об’єднання учасників ринку страхування, які є саморегулівними організаціями, власники істотної участі у страховиках, учасники фінансових груп (страхових груп, страхових підгруп), страхові групи, страхові підгрупи, керівники страховиків та особи, на яких покладено виконання ключових функцій, нагляд за якими здійснює Регулятор.

Порядок застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу, визначається нормативно-правовими актами Регулятора, чинними на момент прийняття рішення Регулятора про застосування відповідних заходів.

Заходи впливу можуть бути застосовані Регулятором протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення, якщо інший строк не встановлений законом.

Рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу набирає чинності з робочого дня, наступного за днем прийняття такого рішення. У разі якщо рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу протягом одного місяця з дня набрання ним чинності не було виконано або не було оскаржено у судовому порядку та адміністративним судом було відкрито провадження у справі, таке рішення визнається виконавчим документом, підлягає оформленню Регулятором відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та передається до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю для примусового виконання згідно із законом.

Інформація про застосовані Регулятором до страховиків заходи впливу може оприлюднюватися Регулятором на сторінках свого офіційного інтернет-представництва у встановленому законом та нормативно-правовими актами Регулятора порядку.

(ст. 122).

Рішення про анулювання ліцензії страховика, крім добровільної відмови (здачі) ліцензії та встановлення факту припинення страховика є передумовою примусового виведення страховика з ринку через судову процедуру ліквідації юридичної особи або через процедуру банкрутства, за умови визнання страховика неплатоспроможним.  

Регулятор приймає рішення про анулювання ліцензії страховика одночасно з рішенням про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних з підстав, визначених ст. 124Закону України «Про страхування».

Регулятор має право прийняти рішення про анулювання ліцензії у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1. звернення страховика із заявою про анулювання ліцензії в межах процедури добровільного виходу з ринку;
2. наявність недостовірної інформації у документах, поданих страховиком для отримання ліцензії;
3. невиконання страховиком розпорядження, рішення Регулятора про усунення виявлених порушень або вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
4. повторне порушення страховиком вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг. Повторним вважається порушення, вчинене протягом двох років з дня прийняття Регулятором рішення про застосування заходу впливу про порушення страховиком вимог, щодо яких було застосовано такий захід впливу;
5. виявлення факту здійснення страховиком ризикової діяльності, що загрожує інтересам його страхувальників та/або інших кредиторів страховика. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Регулятора про здійснення страховиком ризикової діяльності, визначається нормативно-правовим актом Регулятора;
6. страховик не розпочав здійснення діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців з дати отримання ліцензії;
7. страховик не здійснює діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців поспіль;
8. встановлення (виявлення) порушення страховиком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення після застосування Регулятором до страховика не менше двох заходів впливу за порушення законодавства у цій сфері протягом двох років;
9. відмова страховика у проведенні перевірки Регулятором, зокрема недопуск уповноважених осіб Регулятора до проведення перевірки, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки, відмова в доступі до приміщень, об’єктів, що використовуються при наданні фінансових послуг, або відсутність протягом першого дня перевірки особи, уповноваженої представляти інтереси страховика на час проведення перевірки;
10. виявлення двох та більше порушень страховиком вимог нормативно-правових актів Регулятора щодо забезпечення реалізації і моніторингу ефективності застосованих відповідно до Закону України «Про санкції» спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);
11. невиконання страховиком плану виходу з ринку та недотримання процедури виходу з ринку;
12. незвернення страховика до Регулятора з повторною заявою про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ при добровільному виході з ринку;
13. непрозора структура власності страховика;
14. наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи;
15. встановлення перевіркою факту відсутності страховика за його місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Регулятор не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика надсилає страховику повідомлення про таке рішення у письмовій формі, оприлюднює повний текст рішення з обґрунтуванням його прийняття на сторінках свого офіційного інтернет-представництва та надає для опублікування в газеті «Голос України» або «Урядовий кур’єр» інформацію про оприлюднення повного тексту рішення. З дня оприлюднення повного тексту рішення на сторінках офіційного інтернет-представництва Регулятора страховик, рада страховика, страхувальники та інші кредитори і контрагенти страховика вважаються повідомленими про прийняте Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика.

З дати прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи.

Правочини, вчинені страховиком після прийняття рішення про анулювання його ліцензії або протягом трьох років, що передували прийняттю такого рішення, можуть бути визнані судом недійсними, якщо вони завдали збитків страховику або його кредиторам, з таких підстав:

1. страховик виконав майнові зобов’язання раніше встановленого терміну або початку строку виконання зобов’язання;
2. страховик до прийняття рішення про анулювання ліцензії прийняв на себе зобов’язання, у тому числі за правочинами, що вчиняються страховиком з пов’язаними особами, на умовах, що не вважаються поточними ринковими умовами, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
3. страховик здійснив відчуження або придбання майна за ціною, нижчою або вищою за ринкову ціну, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна страховика було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
4. страховик оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до страховика перевищувала вартість майна;
5. страховик прийняв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.
6. страховик безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
7. страховик уклав договір з пов’язаною особою;
8. страховик уклав договір дарування.

У разі прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика Регулятор має право:

1. прийняти рішення про заборону такому страховику проводитибудь-які операції/здійснювати будь-яку діяльність;
2. звернутися до банків, інших установ (у тому числі фінансових), державних реєстраторів із забороною проведення будь-яких операцій з майном страховика.

(ст. 123).

Регулятор зобов’язаний прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1. зменшення розміру прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до мінімального капіталу на 50 і більше відсотків рівня мінімального капіталу, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;
2. неможливість виконати вимоги до мінімального капіталу протягом90 днів з дня, коли встановлено порушення таких вимог. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом зазначеного 90-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану фінансування страховика;
3. неможливість виконати вимоги до капіталу платоспроможності протягом 180 днів з дня, коли встановлено порушення таких вимог, якщо строк виконання не було подовжено відповідно до цього Закону. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом зазначеного 180-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану відновлення діяльності страховика;
4. неподання страховиком до Регулятора плану відновлення діяльності страховика та/або плану фінансування страховика у встановлені строки у разі порушення страховиком вимог до капіталу платоспроможності та/або мінімального капіталу.

Регулятор має право прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1. невиконання страховиком у встановлений договором або законодавством України строк своїх зобов’язань перед страхувальниками та іншими кредиторами, строк виконання яких настав, у тому числі через недостатність/відсутність грошових коштів;
2. повторне відхилення Регулятором плану відновлення діяльності страховика або плану фінансування страховика;
3. повторне порушення вимог до мінімального капіталу протягом 270 днів з дня усунення порушення таких вимог та/або виконання плану фінансування;
4. повторне порушення вимог до капіталу платоспроможності протягом 180 днів з дня усунення порушення таких вимог та/або виконання плану відновлення діяльності;
5. зменшення розміру прийнятних активів для покриття технічних резервів для цілей фінансової звітності нижче рівня, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;
6. систематичне неподання, критерії якого встановлені нормативно-правовими актами Регулятора, страховиком фінансової та іншої звітності, додаткової інформації відповідно до вимог, визначених законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

(ст. 124).